укр 
eng 
Програми студентський обмінів – звична практика для СумДУ. Університет співпрацює із різними країнами та радо вітає в своїх стінах гостей із усього світу. Та яким запам’ятовують наш ЗВО самі студенти-іноземці? Про свій досвід навчання та студентське життя в СумДУ розповів випускник Юрій ТЕНІЄШВІЛІ, який став першим студентом-журналістом у СумДУ, котрий приїхав до Сум із Грузії за студентським обміном.
2023 рік для СумДУ ювілейний. Університет відзначає 75 років. Розкажіть, будь ласка, чому свого часу Ви вирішили обрати СумДУ та гуманітарний факультет (ІФСК) для навчання?
Моя прабабуся була українкою. Коли наші країни зробили програму, за якою абітурієнти з Грузії, які мають українське коріння, могли безкоштовно навчатися в Україні, вирішив спробувати. Я склав іспит із української та потрапив до програми. Це був 2007 рік.
У СумДУ я опинився випадково, бо до того навіть не знав, де розташовуються Суми. Мені надійшла відповідь, що я вступив до Луганського університету, але коли я туди приїхав, виявилося, що я зарахований до іншого ЗВО. Довелося їхати до Сум. Спочатку все було дивно і сіро – так я відчував цю ситуацію, але коли вже почалось навчання, і я відчув ту теплоту від людей, що мене оточували, стало набагато краще.
Планувалося, що я провчуся рік, а потім переведусь до Києва, але за цей рік я так влився в університетську родину, став майже місцевим у Сумах, що переводитися не захотів. І не шкодую про це й нині.
Що згадується першим під час розмови про СумДУ?
Часто згадую, як я приїхав до Сум, зі мною поруч нікого не було: ні мами, ні тата, ні брата. Але в мене з’явилися друзі, одногрупники, однокурсники, які були поруч, які підтримували, і з якими я проводив весь свій час тут.
Коли почалась повномасштабна війна в Україні, друзі з Сум надсилали мені фото, відео усього, що тут відбувалося. І, чесно, я плакав. Бо це все моє, рідне. Це моя друга Батьківщина, де провів немало років, перейняв на себе культуру, звичаї, традиції. І я точно знаю, коли це все закінчиться, я обов’язково приїду до України, до Сум!
Чи траплялися з Вами цікаві студентські історії?
Один із найбільш яскравих спогадів із СумДУ зараз здається смішним, але на той момент це було страшно. Алла Олександрівна Євграфова (викладачка мовознавства, ред.) пригрозила мені: «Ти й перший рік не довчишся, бо я тобі оцінку не поставлю». Це був вересень, і до першої сесії залишалося ще багато часу. Я поцікавився в старших друзів, хто це така, на що отримав відповідь, що жартувати з нею не варто. Для мене шістнадцятирічного першокурсника в чужій країні, незнайомому місті це було дійсно страшно. Але зрештою я показав, хто я, і на що здатен.
Кого іще з викладачів кафедри Ви можете пригадати? Чи мали Ви свого фаворита, до кого на пару прийшли б навіть зараз?
У нас на кафедрі багато цікавих викладачів. Варто згадати Василя Васильовича Чубура (Царство йому небесне!), дуже добра була людина. Він був не лише викладачем, але й другом. Давав поради, підказував, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Перший рік мені дуже складно давалися лекції українською, бо я вивчав її на початковому рівні. Василь Васильович розумів те, і на першій парі, коли прочитав моє прізвище і дізнався, що я з Грузії, сказав, що поставить мені трійку автоматом. Він не вимагав зазубрювати матеріал, і ставився до мене більш поблажливо. Я поважав усіх викладачів кафедри, але Чубура поважав найбільше, думаю, ніхто не образиться на мої слова, бо всі знають, що то була за людина.
Часто згадую Ганну Павлівну Калантаєвську та її котика. Вона, правда, більш прискіпливо ставилася до мого володіння українською, але це не заважало нам спілкуватися, обговорювати політичні, соціальні теми.
Досі спілкуємося з Володимиром Олексійовичем Садівничим, хоча за часів навчання в нас не було надто теплих відносин, я навіть інколи прогулював його пари, а потім приходив і складав одразу кілька тем.
Яка з навчальних дисциплін подобалася Вам найбільше?
Мабуть, саме дисципліни, які викладав Василь Васильович Чубур, були для мене найцікавішими. Я навіть дещо підчитував з того, що він задавав (сміється). Взагалі, мало з того, що ми вивчали, я б міг назвати нецікавим. От тільки українська мова мені спершу дійсно важко давалась, та вже на третьому-четвертому курсі я б точно склав її мінімум на «чотири».
Чи важко було складати іспити?
Існує думка, що іноземним студентам усе ставлять просто так, але я за власним досвідом знаю, що на кафедрі журналістики так не вийде. Мені доводилося все вчити самому. Варто відмітити, що Алла Олександрівна Євграфова свою обіцянку виконала – її предмет з першого разу я таки не склав. Довелося перескладати. І та оцінка, яку я тоді отримав, була дійсно заслуженою. Шкода, що зараз Алла Олександрівна вже не викладає.
Що, на вашу думку, головне у житті кожного студента?
Я зрозумів, що найголовніше в житті студента – не боятися іспитів. Треба завжди йти вперед і не думати, що в тебе щось не вийде. Треба шукати нові знання, і розуміти – якщо хочеш, всього зможеш досягти.
Чим, на Вашу думку, Ви найбільше завдячуєте університету?
Якби не СумДУ, в мене б не було таких чудових друзів в Україні. Повторюсь, я був один в чужій країні, але друзі в гуртожитку замінили мені рідню, я відчував надзвичайну теплоту. Ну, і звичайно, університет дав мені знання та навички, які допомогли в подальшій роботі. Кожен предмет, кожен викладач дали мені щось своє. Наша кафедра дуже сильна. Чув, як навчалися мої друзі з Грузії в інших містах України, і я завжди вважав, що до нас тут ставилися більш прискіпливо, що й допомогло більш якісно опанувати професію.
Чи продовжили Ви працювати за фахом після закінчення університету?
Мені пропонували залишитися в Сумах, працювати в пресслужбі ОДА, але я вирішив повернутися в Батумі. Далі працював у Грузії в спортивному виданні. Зараз я працюю менеджером із продажів в будівельній компанії, продаю нерухомість. І думаю, що навички, отримані під час навчання, стали мені в нагоді в цій сфері. У цілому, я задоволений тим, чого я зміг досягти в своєму житті.
Дякую за інтерв'ю. І, насамкінець, декількома словами охарактеризуйте СумДУ.
Роки мого навчання були насиченими та цікавими. Сумський державний університет дає добру освіту, головне – хотіти її отримати. Іспити всі ми складали самі, і це було важко, доводилося багато вчити. Проте університет створює всі умови для того, щоб навчатися було зручно: є бібліотека, комп'ютери, інтернет, перспективні можливості та проєкти для студентів. Самим же студентам хочу побажати нічого не боятися і не соромитися, прагнення і праця все перетруть!
Спілкувалася студентка групи ЖТ-01/1 Анастасія Іванченко.
Фото - з особистого архіву Юрія Тенієшвілі.
