укр 
eng 
Медик у п’ятому поколінні, випускник СумДУ, а нині – кандидат медичних наук, доцент, доцент кафедри патологічної анатомії Навчально-наукового медичного інституту Сумського державного університету; Координатор наукової діяльності та голова Наукового товариства студентів (слухачів), аспірантів та молодих вчених Навчально-наукового медичного інституту; лікар-патологоанатом, Член Ради молодих вчених та координатор Офісу підтримки вченого при Міністерстві освіти і науки України Владислав СІКОРА. З 2021 року він проходить стажування в Університеті Фоджа в Італії. Так, завдяки розвитку інформаційних технологій ми подолали кілометри відстані, а приємні спогади нашого співрозмовника про студентське життя допомогли здійснити ще й подорож у часі.
Чому свого часу Ви обрали саме СумДУ? Чим Вас зацікавив цей заклад вищої освіти?
Сумський державний університет – це потужний мультидисциплінарний класичний виш, який посідає найкращі позиції в Україні. Окрім того, на момент вступу, у 2008 році, я хотів навчатися в рідному місті, тому вибір зупинився саме на Навчально-науковому медичному інституті СумДУ. Що ж до вибору спеціальності, так склалося, що в моїй родині кілька поколінь лікарів, тому вибір, куди піти після закінчення школи, був таким самим автоматичним, як те, що після дитячого садочку треба йти до школи.
Тож, вступати саме до Медичного інституту була Ваша ініціатива, чи на цей крок підштовхнули батьки?
Якщо врахувати, що з дитинства підштовхували, тоді ініціатива рідних (сміється). Взагалі, тут подвійна думка: я дивився на приклад попередніх поколінь лікарів у нашій родині і знав, що це дійсно чудова, елітна, інтелігентна, високоінтелектуальна, етична спеціальність, і це приваблювало. Мене ніхто не змушував, але завдяки гарному прикладу, я зосередив свій вибір саме на медицині.
Чи сумуєте Ви за своїми студентськими роками? Який спогад закарбувався у пам’яті найсильніше?
Звісно, сумую. Не даремно студентські часи вважаються одним із найкращих періодів, коли фактично починається доросле життя. Звичайно, буває так, що навчаєшся за одним фахом, а далі працюєш за іншим, однак, у медицині більшість, все ж таки, залишається на все життя. Перші три роки навчання в медичному – це більш класичний період студентства, коли вивчається теоретична складова. При цьому, ми можемо не лише відчувати аркуші книги, але й заглибитись в медицину шляхом вивчення тіла людини і його частин, окремих органів, їх мікроскопічну та макроскопічну будову як у нормі, так і при патології. Особисто для мене, в студентські роки, була більш цікава друга (клінічна) частина, де увага приділяється діагностиці лікуванню патологічних станів (захворювань) та на здобуттю практичних навичок, бо є змога відчути себе майже лікарем.
Чи виникали у Вас сумніви під час навчання з приводу того, чи Ваша це сфера діяльності?
Не пригадую, щоб виникали якісь сумніви. Важливо відмітити, що першокурсники медичного напрямку більше бояться обсягів навчання. Коли в перший день я отримав у бібліотеці більше 100 навчальних посібників та методичних матеріалів, зрозумів, що це не зрівняється із навчанням на інших спеціальностях. Проте після такої кількості вивчених матеріалів і здобутих навичок, здається, що можна осягнути все, що завгодно. Але хочу віддати шану університету та його високопрофесійним викладачам, за те, що вклали (та продовжують вкладати) у нас не тільки знання, але й частинку свого досвіду.
Яка із навчальних дисциплін подобалась Вам найбільше? І що найважче давалось у вивченні?
Найбільше із дисциплін подобалася отоларингологія, це клінічний предмет, який дуже мене зацікавив, і в майбутньому я планував навіть працювати в цьому напрямку. Спеціальність дуже затребувана. Що ж стосується складності навчання, то можу сказати, щоб підготуватися до звичайного заняття будь-якої дисципліни є клопітким процесом, адже на кожному занятті потрібно отримати дві оцінки за тестові завдання та за знання теоретично-практичного матеріалу, тому доводилось докладати чимало зусиль і вчитися завжди.
Чи був у Вас улюблений викладач?
Виокремити когось одного дуже важко, адже викладачі Медичного інституту різних дисциплін, які навчали теорії та практики, були круті по-своєму. Всі намагалися максимально викладатись на повну, показати та навчити. Було дуже круто та важко водночас.
Яка аудиторія університету Вам подобалась найбільше?
Мабуть, найбільше запам’яталася лекційна зала, бо я любив лекційні заняття, адже вони давали можливість зібратися всім потоком, а інколи й цілим курсом. Поза лекціями ми майже не бачилися з іншими групами. Також запам’ятались аудиторії-музеї заставлені фіксованими зразками органів та їх патологій, із яким ми могли працювати. Після занять ми йшли туди і там готувались до майбутніх пар.
Настала улюблена студентська пора – весна, коли ніхто не хоче вчитись і шукає романтичні пригоди. Ви були слухняним студентом? Часто прогулювали пари?
Інколи таке могло трапитись, але для студента Навчально-наукового медичного інституту це була не найкраща ідея. Більш того, навіть серед студентів це не прийнято. Всі пропущені заняття доводилося старанно відпрацьовувати, іноді це було набагато важче, аніж під час класичного навчального процесу. Інша причина, чому краще було обійтися без пропусків – відпрацювання занять, пропущених без поважної причини.
Чи мали в студентські роки якесь окреме захоплення? Як проводили свій вільний час?
Хоч часу на дозвілля було дійсно замало, все ж таки були прогулянки з друзями, групою, курсом. Запам’яталися й студентські інтеграли, вечірки, які слугували гарною нагодою побачитися із студентами різних курсів Медичного інституту. Життя за межами університету все ж таки було, можливо, не в такому обсязі, як на інших спеціальностях, але тим не менш було. Більш того, саме під час навчання в Медичному інституті я зустрів свою майбутню дружину.
Як відбувалося занурення в професію під час навчання? Як отримали перший практичний досвід у медичній сфері?
Починаючи з четвертого курсу, студента вищого медичного навчального закладу допустимо оформити на посаду сестри медичної, тому в наступні роки навчання можна було офіційно поєднувати навчання з роботою в закладі охорони здоров’я. Так було і зі мною. Я працював в ортопедично-травматологічному відділенні № 2 КНП «Центральна міська клінічна лікарня» Сумської міської ради. Це крутий досвід повного занурення в систему охорони здоров’я та «життя» лікарні. Можна ознайомитись з медичною документацією, аспектами роботи лікарів та медичних сестер, молодшого медичного персоналу, а також надавати допомогу безпосередньо пацієнтам. Така практика дає змогу зрозуміти, як складеться твоє подальше життя в медичній сфері і чого ти вартий тут.
Чи зможете Ви, як викладач університету, порівняти Ваше студентське життя із тим, яке Ви спостерігаєте зараз? Чи є разючі відмінності?
Важливо відмітити, що розвиток цифрових технологій дуже змінив навчання. Теоретична та практична база, яка вивчається, все ще закріплена класичною медициною, однак змінилися формати подання інформації. Я вважаю, що за цифровим розвитком – майбутнє, тому потрібно відповідати всім сучасним тенденціям. Це і онлайн-платформи домашніх завдань, цифрові підручники, відео-лекції, онлайн-лабораторії, цифрові додатки та багато інших інструментів, що значно покращують якість надання освітніх послуг та їх доступність. Наприклад, зараз ми розробили додаток «PatApp» з дисципліни «Патологічна анатомія» для наших студентів, який являє собою електронний атлас, де є тестування, фото різних органів та їх патологій з детальними поясненнями. Отже, студент може пройти підготовку у будь-якому місці у будь-який час. Медицина, дійсно, крокує поряд із цифровим розвитком як в навчанні, так і в лікарській діяльності.
Яку б пораду Ви дали студентам?
Студентам-медикам хочу побажати вірити в себе, адже медицина – це, дійсно, складно, але можливо. Багато вчилося до вас, багато вчитиметься після. Вивчення спеціальності починається з першого курсу і не закінчується до кінця життя. «Світячи іншим, згораю сам» (Consumor aliis inserviendo), – латинський вислів, що є популярним в лікарському середовищі, адже ця справа є справжнім світилом для людей з давніх-давен. Так, незважаючи на усі складнощі, лікарі продовжують нести свій внутрішній вогонь для своїх пацієнтів все життя. Всі навантаження та труднощі, з якими ми стикаємося в студентстві, загартовують нас на подальший шлях, тож головне, аби ці негаразди не зупиняли вас, а навчали і збагачували досвідом. І пам’ятайте: далі завжди буде важче.
І, наостанок, щоб Ви побажали університету у рік ювілею?
Побажаю подальшого розвитку. Наша альма-матер – Сумський державний університет – заслужено посідає передові позиції в Україні і також є достатньо відомим у світі. Хочеться, щоб він розвивався й надалі. Я пишаюсь бути його представником як у студентські роки, так і зараз. Нехай відгуки про освітньо-науковий процес у СумДУ будуть лише позитивними й лунатимуть по всьому світу, а наступні 75 років будуть ще кращими та прогресивнішими.
Спілкувалася студентка групи ЖТ-11 Таїсія Котляр
Фотосвітлини - з особистого архіву Владислава Сікори.
