укр 
eng 
Випускник СумДУ Сергій Воловик нещодавно був повторно обраний головою Сумського окружного адміністративного суду, терміном на три роки. А колись він любив кататися на лижах в урочищі Токарі, відвідував університетські ігри КВН, де грали його друзі, та їздив допомагати готувати до літнього сезону дитячий табір у Гурзуфі. Зараз він із задоволенням згадує студентські роки, бо вважає, що вони – найкращі.
Чому свого часу Ви обрали саме СумДУ?
Народився і навчався я в Сумах. Власне, спочатку мав намір вступати до Харківської юридичної академії, але ситуація в кінці 90-х була дуже нестабільною, тож, батьки спрямували мій вибір на місцеві навчальні заклади. Аргументували це тим, що навіть якщо я вступлю до Харкова, в них все одно не буде можливості допомагати мені там фінансово. У нашому ж місті СумДУ був єдиним ЗВО, який пропонував юридичну освіту.
Так, у 1998 році став одним зі студентів-юристів другого набору на гуманітарному факультеті. Навчалися ми тоді три роки і в результаті отримували диплом «молодшого спеціаліста». Далі за домовленістю СумДУ та Національного інституту внутрішніх справ, який тільки-но відкрив філію в Сумах, продовжували навчання на заочній формі до здобуття повної вищої освіти.
Які Ваші найяскравіші спогади з часів студентства?
Які ж у студентів можуть бути спогади? (сміється) Студентські роки – час, коли люди насолоджуються життям, навчаються, розважаються. Мабуть, серед яскравих моментів можу виділити поїздку до дитячого табору від СумДУ в Гурзуфі.
У травні перед початком сезону набирали студентів із різних факультетів і груп та відправляли до Гурзуфу (селище на узбережжі Кримського півострова). Там є чи був розташований табір СумДУ, на жаль, нині його доля мені не відома. Чудовий табір, дуже гарне місце. Ми його повноцінно готували до сезону: підфарбовували, десь-щось підкручували…
І вожатим Ви працювали?
Ні, цю роль у нас виконували викладачі. Здається, тоді цим займався голова профкому. Дітей у таборі не було, бо ми ще готували його до сезону. Така поїздка тривала близько двох тижнів. Увечері, коли ми вже мали вільний час, могли до Ялти з’їздити, чи просто до моря сходити. Приємне з корисним. Залишився про цю поїздку яскравий спогад, хоча для мене всі ті три роки не були нудними.
Розкажіть, в яких саме корпусах і аудиторіях Ви навчалися?
Спочатку секція правознавства розташовувалась у бібліотечному корпусі. Ми там навчалися два роки. Якщо не помиляюсь, одна аудиторія в нас була для лекцій і кілька кабінетів, де відбувалися семінарські заняття. Великого розмаїття не було. Також на перших курсах, коли в нас були загальні дисципліни, ми відвідували окремі заняття в Г-корпусі. А вже в останній рік ми перемістились до гуртожитку над озером Чеха, другого, здається. Там проходили всі наші пари.
Можете пригадати улюбленого викладача?
Узагалі, всі викладачі цікаві. Більшість були ще доволі молоді, багато з них – практики. Тобто поєднували викладацьку діяльність із практичною роботою, тому багато чого розповідали нам зі свого досвіду, своєї роботи.
Але найбільше, мабуть, запам’яталась мені Валенкевич Лариса Петрівна. Студенти завжди знаходили з нею спільну мову. Всю групу могла зорганізувати на якусь роботу!
Чи була дисципліна, що вирізнялась для вас з-поміж інших?
Одним із улюблених предметів я можу назвати історію України. Її читав пан Ткаченко. На жаль, не пам’ятаю, як його звали. Дуже цікавий був історик, вирізнявся своїм стилем викладання.
Якось ми із товаришем їхали на іспит, тролейбусом від заводу Фрунзе. Ці сорок хвилин мій товариш розповідав історію України – а я готувався до іспиту. Коли витягнув білет, побачив, що мені пощастило – виявилося саме те, що я «вивчив», Але викладач те розумів, і після відповіді на білет почав ставити інші питання, знав, де в історії я трохи «плаваю». У результаті поставив «чотири» та пояснив, що білет я розповів на «п’ять», але чи знаю я так історію України...
Чи важкою була навчальна програма?
Не важча, ніж у школі.
Вам подобалося навчатись на обраній спеціальності?
Так. Дуже подобались дисципліни, які вели викладачі-практики. Наприклад, одну з дисциплін в нас викладав нотаріус, ще одну – колишній працівник міліції. Вони розповідали теорію з точки зору практичної діяльності. Тобто більше акцентували увагу на тому, з чим нам доведеться зіштовхнутися безпосередньо під час роботи. Це було цікавіше, ніж просто якась суха теорія, лекція.
На мою думку, для юристів основний предмет – це теорія держави і права. Але для мене він був найменш улюбленим. Це суцільна теорія. Мені це давалося важче у порівнянні з іншими дисциплінами. І навпаки: ті предмети, які були більш конкретні: кримінальне право, цивільне право були дуже цікавими для вивчення. Особливо – цивільне право, бо з тими питаннями, які ми розглядали на парах, безпосередньо зіштовхуєшся в повсякденному житті, тому такі знання видаються більш корисними та цікавими.
Яку навчальну практику Ви проходили?
Якщо я не помиляюсь, це був другий курс, і кожен сам шукав собі місце практики. Я тоді пішов до банку. Запам’яталась практика тим, що ми вже почували себе справжніми юристами. Прийшли в банк – така серйозна установа: краватка, сорочка, кредитні справи… поспілкувалися з працівниками банку. Потрібно було писати висновки по кредитах: чи можна видавати, чи ні. У моїй пам’яті це відбилось цікавим досвідом.
Чи допомагає диплом СумДУ у підкоренні професійних вершини?
На мій погляд, та схема, яка працювала з нашим потоком, навіть краща. Бо одразу після трьох років навчання з дипломом «молодшого спеціаліста» я пішов працювати і паралельно здобував вищу освіту в Національному університеті внутрішніх справ заочно.
Коли ти таким чином поєднуєш навчання із практичною діяльністю, то вже набагато краще розумієш на яких знаннях закцентувати увагу. Бо з цим дипломом є база, яку ти й далі напрацьовуєш на роботі в поєднанні з заочним навчанням. Тому, звичайно, диплом СумДУ допоміг мені.
Чи було у Вас якесь захоплення в студентські роки?
Серйозного чогось не було, але я дуже любив кататись на лижах, добре знав, де в Токарях розміщується наша лижна база.
Зможете пригадати якусь цікаву історію зі студентського життя?
Можливо, випускний – це як і в будь-якого студента: очікуєш, очікуєш, а тут – вже отримуєш диплом!
Загальне запитання: чому навчає університет?
Я звичайно не жив у гуртожитку… (сміється) Бо це фактично одразу вчить дорослому життю. Мені здається, у першу чергу університет дає навички комунікації, спілкування – збираються люди із різних куточків України та разом вчаться. Це завжди про нові знайомства. Ти розширюєш межі кругозору, бо фактично люди з різних міст, областей сходяться в одному місці.
Ваші побажання СумДУ на честь 75-ї річниці…
Розвиватись і надалі у такому ж темпі, не втрачати марку. СумДУ приєднав до себе Академію банківської справи – власне, це вже потужний крок. Багато моїх друзів працюють в університеті на керівних посадах, і я бачу, з якою відповідальністю вони ставляться до роботи – це чудово. Наразі СумДУ входить до топ кращих вишів України, посідає високі позиції в світі – це справді вагомий показник.
А що б Ви побажали нашим студентам?
Насолоджуватися життям, поки вони навчаються в університеті, бо коли завершать цей етап і підуть працювати, насолоджуватися життям вже буде трохи важче. Які проблеми у студентах зараз? Сесія: вивчити предмет, скласти сесію, «не завалити її», отримати диплом. А далі перед вами постануть трохи інші, дорослі, задачі.
Спілкувалася студентка групи ЖТ-21 Дарина Рубан
Фотосвітлини - з особистого архіву Сергія Воловика
