укр 
eng 
Софія Постолатій закінчила Сумський державний університет за спеціальністю «Журналістика». Протягом навчання дівчина шукала себе в різних напрямках діяльності – науці, культурно-мистецькій роботі, міжнародних обмінах. Після навчання також спробувала різні професії, була навіть військовим перекладачем, а зараз працює асистентом члена Парламенту Канади. Круті інсайти, поради та спогади: Софія розповіла про свої студентські роки та поділилася досвідом для проєкту до 75-річчя СумДУ - «Згадай себе в аудиторії».
Чому у свій час Ви вирішили обрати СумДУ і факультет ІФСК? У якому році це було?
Це було у 2015 році, і тоді переді мною постав тяжкий вибір між двома зовсім різними професіями: «Хімічні технології» та «Журналістика». Я вирішила йти за покликом серця, адже мені завжди подобалося говорити, спілкуватися з людьми та писати. Перед вступом я пішла на підготовчі курси до СумДУ, де нас готували до творчого конкурсу. Тоді був дуже серйозний відбір: кілька турів і велика кількість охочих. За результатами творчого конкурсу я набрала 200 балів і отримала бюджетне місце в СумДУ. Тоді я точно вирішила, що буду продовжувати свій шлях саме з цим університетом і спробую відкрити себе як журналістку, бо такого відбору я в своєму житті ніколи до цього не бачила. Це було щось нове, цікаве, неповторне, і висока оцінка моїх умінь надала впевненості у власних силах.
Що згадується найперше при розмові про СумДУ? Чи траплялися з Вами цікаві студентські історії?
Перше, що спадає на думку при згадці про СумДУ – це студентське життя. Зараз, в Канаді, я багато спілкуюся з різними колегами, і розумію, що ніхто у світі не має такого крутого досвіду, який мали ми в СумДУ. Студентське самоврядування дає можливість відчути, що таке майже справжні вибори, спробувати себе в ролі керівника, відкриває велике поле для спілкування зі студентами з інших факультетів.
У мене було багато курйозних моментів, якщо чесно (сміється), я брала участь у двох виборах – на другому та четвертому курсах. Другого разу моєю метою було просто взяти участь у дебатах, але для цього необхідно було подати свою кандидатуру на студентські вибори.
На той час я займалася волонтерською діяльністю. Одного разу на наші волонтерські збори прийшов хлопець, який збирав підписи за його кандидатуру на посаду студентського ректора і запрошував на дебати. На той момент він погано володів українською мовою, і йому порадили мене, бо я повсякчас в університеті спілкувалася державною. Після цієї пропозиції він сказав, що я говорю суржиком, а не українською. Мене це дуже образило і підштовхнуло податися на вибори та на дебатах показати як звучить рідна мова. Ми з товаришем за два дні зібрали команду і взяли участь у студентських виборах. Саме тоді я зрозуміла, що мені подобається виступати перед аудиторією, спілкуватися з людьми, переконувати. У майбутньому це допомагало мені отримувати цікаві роботи.
Яка із навчальних дисциплін подобалась Вам найбільше? І що найважче давалось у вивченні?
Найулюбленіші дисципліни були пов’язані з теле- та радіовиробництвом, адже я мріяла стати журналістом, і навіть тепер мені хочеться втілити свою мрію тут, в Канаді. Це був перший досвід роботи з камерою, інтерв’ювання, читання тексту перед мікрофоном. СумДУ має неймовірну студію з камерами та професійним обладнанням і надає величезні можливості для практичної підготовки студентів.
Найважче давалась у вивченні українська література, бо мені постійно не вистачало часу на читання. Я навчалася на бюджеті та отримувала стипендію, тож потрібно було закривати всі дисципліни на «відмінно». Також поєднувала навчання з культурно-мистецькою діяльністю та іншими видами студентської активності, тому твори з літератури я читала в скороченому варіанті й активно використовувала свої комунікативні здібності, щоб закрити предмет.
Чи важко було складати іспити? Пригадайте, який Вам дався найважче?
Пам’ятаю іспити з дисципліни, яку викладав Володимир Олексійович Садівничий. Він вимогливо і досить прискіпливо ставився до студентів, особливо тих, котрі навчалися на бюджеті. Від нас вимагався рівень, який, на мою думку, не вимагався від інших студентів. Я постійно намагалася виправдати його очікування, довести, що гідна п’ятірки. Саме тому його іспити завжди були найскладнішими для мене.
Оскільки ми вже почали говорити про викладачів, давайте продовжимо цю розмову. Чи мали Ви свого фаворита? До кого на пару Ви прийшли б навіть зараз?
Точно прийшла б на пару до Раїси Сергіївни Стоян, адже ми й досі підтримуємо зв’язок. Вона завжди надихала мене своїм досвідом. Раїса Сергіївна допомогла мені зрозуміти, чого саме я хочу, зробила поступовий перехід від теорії до практики, що потім мені допомогло в роботі. Поза викладацьким колективом хотілося б згадати художнього керівника культурно-мистецького центру СумДУ Ольгу Бондаренко. Якось вона сказала мені: «Я хочу чути голос жінки в мікрофоні, а не голос дівчинки», і цим підштовхнула мене до роботи над своїм голосом та вимовою. А ще – дала зрозуміти, що яких би вершин ти не досягав, завжди треба розвиватися, вдосконалюватися. Також у моєму серці назавжди Неля Сергіївна з гуртка «Краяни», адже саме вона познайомила мене з культурно-мистецьким центром та надала мені перший досвід ведення концертів.
Чи було щось, чого Вам не вистачало під час навчання?
Точно сказала би, що не вистачило англійської мови, оскільки ми мали лише одну пару на тиждень. Для журналістів знати принаймні одну іноземну мову – це успіх, адже таким чином можна аналізувати закордонні ЗМІ самостійно без допомоги Google-перекладача, а також запобігати поширенню фейків. Свого часу я навіть ходила до репетитора, хоча пари англійської в університеті мені дуже подобались.
Розкажіть про свою позанавчальну діяльність. Чи було у вас якесь захоплення в студентські роки?
Авжеж в університеті я займалася не лише навчанням і часто брала участь у різних заходах. Вибори до студентського деканату, студентського ректорату, посвяти в студенти... У СумДУ також була чудова можливість стати студентським куратором для перших курсів, ми проводили різні заходи, екскурсії, що дозволяло не лише самому дізнаватися більше про університет, а й передавати свій досвід людям, які в майбутньому стануть твоїми колегами. Наразі я й досі спілкуюся зі своїми, так би мовити, студентами, які вже не студенти. Також я займалася проведенням концертів від культурно-мистецького центру, важко навіть порахувати, скільки їх було. Навіть наш випускний вела я разом із колегою. Але найбільше запам’ятався «Золотий інтеграл», адже це найяскравіша подія початку кожного навчального року – можливість познайомитися з крутими людьми, знайти нових друзів, зарекомендувати себе, відчути студентське життя. Я брала участь у заході на першому курсі, а потім мені пощастило бути ведучою «Золотого інтегралу» та бачити закулісне життя цього дійства. Це неперевершене відчуття, яке справді робить щасливим.
Чи спілкуєтеся Ви зі своєю групою після завершення навчання?
Авжеж, ми підтримуємо зв’язок, питаємо один у одного поради. Ті обставини, у яких ми зараз живемо, не дозволяють часто зустрічатися і спілкуватися наживо, але попри це наша група спілкується між собою. Життя нас розкидало по різних куточках світу та часових поясах, але ми обмінюємося досвідом та допомагаємо один одному.
Чим Ви найбільше завдячуєте університету?
Я багато чим завдячую університету, але поділю все за фактами. По-перше, СумДУ видає дипломи, які визнаються на рівні світу, і я дуже щаслива, що маю такий диплом, оскільки навіть в парламенті Канади я його надавала перед працевлаштуванням. По-друге, комунікативні здібності та соціальне життя, яке стає в нагоді в майбутній роботі. Роботодавці за кордоном хочуть працювати з комунікабельними та позитивними людьми. По-третє, враження та емоції, які залишаться назавжди з тобою та повсякчас зігріватимуть душу, викликаючи посмішку на обличчі.
Ви багато подорожували, і перші Ваші подорожі були реалізовані саме завдяки СумДУ. Розкажіть, як це було.
Будь-який гурток СумДУ, це також можливість дізнаватися й про інші можливості. У чатах гуртків часто поширювалася інформація про різні програми та заходи, на які можна було подаватися. Також інформацію про різні тренінги нам надсилали викладачі. Коли я була на другому курсі, нам порадили податися на проєкт про демократію, не пам’ятаю, як точно він називався. Проєкт проводився в Києві, англійською мовою. Ми з подругою пройшли відбір і потрапили на заходи проєкту. Тоді я зрозуміла, що треба використовувати кожну можливість, яку надає або рекомендує наш університет.
Про програму, за якою я потім поїхала до Великої Британії, я дізналася з нашого волонтерського чату. І потім, коли в мене запитували, звідкіля я дізналася про цю програму, я відповідала: «Із СумДУ!».
Охарактеризуйте кількома словами наш університет. Що б Ви побажали йому в рік ювілею?
На думці лише одне слово – «Можливості», а от чи використовувати їх, то вже справа кожного. Своєму університету я бажаю квітнути, залишатися на тому ж шикарному високому рівні, на якому він зараз перебуває, розширювати свої партнерські зв’язки з міжнародними університетами та організаціями!
Чи є у Вас якісь поради для сучасних студентів?
Я б порадила, чи скоріше, побажала їм насолоджуватися всім, чим вони займаються. Якщо ви готуєтеся до пари – спробуйте максимально зануритися в цей процес, відчути себе тут і зараз. Намагайтеся брати від університету максимум, фокусуйтеся не лише на навчанні, спілкуйтеся з людьми, йдіть до університетських гуртків, займайтеся волонтерством, адже це також неймовірний досвід, звертайте увагу на міжнародні заходи та можливості, які надає СумДУ.
Спілкувалася студентка групи ЖТ-12 Анастасія Сабчук
Фотосвітлини - з особистого архіву Софії Постолатій
