укр 
eng 
Марина Руденко – випускниця навчально-наукового інституту права, «Міс-фотомодель 2013», активна учасниця студентського життя та творча особистість. Зараз пані Марина – патрульна поліцейська, працює на посаді інспектора сектору зв’язків із громадськістю, активно співпрацює із молоддю та навчальним закладами, втілює свій креативний потенціал у цікавих заходах і проєктах та виховує донечку, яку вважає своїм натхненням.
Чому свого часу Ви обрали саме СумДУ? Чим Вас зацікавив наш виш?
Взагалі, з того, про що я в юності мріяла та до чого прагнула, нічого не зійшлося з тим, що в мене є зараз. Я навчалась у творчій школі, в театральному класі, багато виступала, тому планувала вступати до театрального закладу вищої освіти в Києві. Оскільки мала вибір, подавала документи також до університету імені І. К. Карпенка-Карого, Київського університету внутрішніх справ, а ще – їздила до Харкова, бо було бажання навчатися на стюардесу в Харківському авіаційному інституті. Я вже тоді бачила себе в формі, але, напевно, не дуже чітко сформулювала «запит до всесвіту», тож сьогодні ношу форму, але не ту (сміється).
Але потім я закохалась і вирішила залишитися в Сумах. Вже на той час «політех» був у Сумах найпотужнішим університетом, а ще мене підкупила репутація такого драйвового вишу, мегапотужного в студентському русі, з доволі активною суспільною позицією студентів.
Це був 2009 рік. Обирала між журналістикою та юриспруденцією, але більше все ж схилялася до права, оскільки мій вітчим – адвокат, і можна сказати, що саме його приклад вплинув на мій вибір. Окрім того, я була впевнена, що зможу проявити свою творчу натуру в будь-якій професії, тому серйозність права мене не лякала.
Чи не пошкодували про свій вибір?
Ні, вчитися було цікаво й доволі легко, хоч і доводилось попрацювати. Тим більше, що навчання «розбавлялося» активною позанавчальною діяльністю, різними заходами, тож ми тут точно не сумували.
Які спогади найперше приходять на згадку про навчання в університеті?
Найбільше запам’яталися виступи, студентська громадська діяльність. Це, звичайно, не зовсім навчання, але це згадується першим. До того ж моя громадська діяльність не заважала навчанню, так само як і навчання не було на заваді громадській діяльності.
Найяскравішим із заходів, у яких я брала участь, мабуть, став конкурс «Міс СумДУ – 2013», де я отримала звання «Міс-фотомодель». Також брала участь у виборах студентського декана на юридичному, на той час, факультеті. Нас було двоє кандидатів, я і хлопець, який вчився на курс старше за мене. Я добре себе презентувала, але в нього була більш потужна підтримка, тож у виборах перемогу я не здобула. Я не засмутилася, бо вважаю, що навіть той досвід, який отримала, був дуже корисним. І, звичайно, був у моєму житті «Золотий інтеграл».
Єдине, що я не жила в гуртожитку, тому згадую постійне відчуття, що я пропускаю якісь яскраві події, що студентське життя мені чогось не додає.
Чи можете згадати свою улюблену аудиторію в студентські роки?
Точно пам’ятаю, що було не дуже комфортно в Г-корпусі. Він мені здавався більш адміністративним, а не студентським. Натомість подобалося навчатися в ЕТ-корпусі, з-поміж інших він був найріднішим. Трішки пізніше мені подобалось працювати в Н-корпусі, який тільки відкрився. Там були нові аудиторії, свіжий ремонт – ми встигли повчитися там майже два роки. А ще дуже імпонував басейн, у нас там проходила нульова пара. Пригадую, що після занять у басейні завжди хотілося їсти, тому ми швидко бігли до ЕТ-корпусу, щоб купити собі піцу, томатний сік або каву. Це був майже студентський ритуал.
Як Ви зрозуміли, що спеціальність, яку Ви обрали для навчання в СумДУ, це Ваше?
Мені завжди говорили, що у мене загострене почуття справедливості. І тому я бачила себе адвокатом або суддею. Але це були більш поверхові думки, адже на той час не мала великих амбіцій стати видатним юристом. Спокійно навчалась, бо мені подобалось. Аналізуючи своє навчання й те, що було потім, я вдячна, за те, що потрапила тоді саме в таку серйозну сферу. Бурхливої творчої енергії в мене і так було забагато, а треба було, щоб щось скеровувало й збирало до купи всі мої творчі поштовхи.
Чи були у Вас улюблені викладачі? Чи, можливо, згадуєте когось із персоналу університету?
Янішевська Катерина Дмитрівна, бо така ж яскрава, як зірочка. Вона мені імпонувала завжди. Також запам’яталися Семенов Володимир Миколайович та Куліш Анатолій Миколайович – декан нашого факультету, а зараз – директор навчально-наукового інституту права. Можливо, когось із викладачів зараз не згадаю на ім’я, але візуально пам’ятаю всіх, і всім вдячна за їх роботу, бо вони багато чого мене навчили.
Який предмет був Вашим улюбленим в університеті?
Був у нас такий предмет «Адміністративне право», і на початку навчання я думала, що це щось про адміністрацію закладів й установ. А адміністративна відповідальність – це коли керівники мають за щось відповідати. А потім зрозуміла, що це дещо про інше. Саме тому воно мені й запам’яталось, а потім ще й знадобилось. Любила фізкультуру, кримінальний процес, адвокатуру, бо викладав адвокат-практик. Але мені б хотілося більш практичного спрямування в деяких предметах. Наприклад, я не пам’ятаю, щоб ми ходили подивитися як відбувається судовий процес. Можливо, якби я хоч раз подивилась – я б закохалася саме в цей напрямок.
Взагалі, вважаю, що сто відсотків наших пар пішли нам на користь, навіть те, що тоді здавалося, не знадобиться. Ти ніколи не знаєш, яка ситуація в житті виникне, і де те найглибше знання з підсвідомості вистрибне.
Який Ваш найяскравіший спогад зі студентського життя?
Я постійно думала, що наша група – це «ботани», бо ніколи не робили якийсь двіж, у порівняні з журналістами, наприклад. Мені здається, це через те, що наш факультет тоді тільки розвивався, бо пройшло зовсім небагато часу, як юристи відділилися від гуманітарного факультету, й ще не встигли створити власні студентські традиції. Ми майже не збиралися, адже більшість одногрупників були не сум’яни та їхали на вихідні додому. І мені не вистачало якогось позанавчального спілкування з ними. Але вони себе проявили під час конкурсу «Міс СумДУ», всі мене підтримували. Вони відкрилися для мене тоді по-новому. Саме ця підтримка мені дуже запам’яталася.
Конкурс також є одним із найяскравіших спогадів. Свого часу я займалася хореографією, тому для мене не було проблемою підготувати хореографічні номери, хвилювалася більше за інтелектуальний конкурс, і мабуть, саме це хвилювання заважало мені зібратися з думками. Запам’яталась атмосфера підготовки до конкурсу – репетиції з моїм хореографічним колективом, пошук костюмів.
Звісно, були екскурсії до гуртожитку, ми збиралися і цікаво проводили час. Також яскравим спогадом став момент, коли я дізналася, що вагітна. Це було в університеті.
До речі, зараз я спостерігаю за своїми одногрупниками і завжди радію їх перемогам та здобуткам у професійному та особистому житті. І хоч спілкуюся я лише з кількома одногрупниками, ми всі товаришуємо в соціальних мережах.
Чому Ви пішли саме в поліцію та як почався Ваш шлях?
Я пішла за компанію зі своїми друзями. Була в декретній відпустці й подала заявку з усіма, бо не треба було досвіду роботи. Я зробила це легко, тобто не думала, що це мій єдиний шанс. Як буде, так і буде. Патрулювала лише рік, бо далі пішла на посаду інспектора сектору зв’язків із громадськістю. Ця посада дала мені згадати про наш виш, і зараз ми співпрацюємо. Інспектор має проводити профорієнтаційну, профілактично-роз’яснювальну роботу, працює зі студентами. Нещодавно, наприклад, приїжджали до СумДУ на «День відкритих дверей».
Незважаючи на таку активну діяльність, я маю можливість розвиватися самостійно. Наприклад, займаюсь фітнес-бікіні – це спорт, у якому поєдналося бажання вийти на сцену і бути в гарній фізичній формі, а також фізична підготовка, що є дуже важливим у моїй професійній діяльності.
Багато де мене супроводжує моя донечка, я залучаю її до наших заходів, і вважаю, що ніяка дитина не може бути перешкодою для розвитку, навпаки, вона є натхненням та мотиватором.
Диплом СумДУ допомагає Вам у здобутті професійних успіхів?
Навчання в СумДУ допомогло мені отримати комунікативні й професійні навички. Ступінь магістра дав мені можливість одразу отримати звання лейтенанта. Я вдячна за те, що я зараз роблю, і своїм шкільним, і студентським рокам. Потрошку в деталях за все вдячна! Мені згадується СумДУ як щось тепле, родинне, приходиш сюди завжди як додому. В нас ніколи не було того, що зараз називається «булінгом». Усі готові підтримати у важливі моменти, підставити своє плече. Навіть зараз, я впевнена, якби я звернулася за допомогою чи порадою до когось із моїх одногрупників, ніхто б не відмовив.
Ваші побажання університету в рік ювілею.
Я вітаю наш рідний ЗВО з ювілеєм, бажаю процвітання. І процвітати він буде тому, що йому дають сили ті студенти, які тут навчаються. Я знаю, що університет має високі позиції в рейтингах, але СумДУ – це не просто стіни, регалії або рейтинги – це студенти. Тож, бажаю дідусю-університету дочекатися своїх «діточок» і продовжити потужне, повноцінне, максимально ефективне очне навчання. А якщо ні, дідусю-СумДУ, то з будь-якої ситуації є вихід, бо студенти все одно будуть робити тебе кращим, будь-якими способами і методами. Отже, не хвилюйся, все неодмінно буде добре!
Спілкувалася студентка групи ЖТ-12 Валерія Савеленко
Світлини з особистого архіву Марини Руденко
