укр 
eng 
Рауф Велієв закінчив медичний факультет СумДУ і більше десяти років працював у Сумах лікарем-неврологом. Зараз він мешкає в Баку, але не виключає можливості повернення в Україну і дуже пишається тим, що отримав освіту саме в Сумському державному університеті.
Чому свого часу Ви обрали СумДУ? У якому році це було?
Це було в 2005 році. На той час Сумський державний університет уже був одним із відомих університетів завдяки досягненням своїх студентів і випускників. Також я чув багато позитивних відгуків про СумДУ від знайомих, тож він неабияк мене зацікавив. І оскільки на той час я мешкав у Сумах, вирішив обрати цей університет.
Чи сумуєте Ви за своїми студентськими роками? Який спогад закарбувався у пам’яті найсильніше?
Авжеж, сумую. Студентські роки – найвеселіший, найщиріший та найцікавіший час, який трапляється у нашому житті, можна сказати, роки, що прожиті не даремно.
Що мені запам’яталося в СумДУ, це люди – друзі, із якими я досі спілкуюся, багато хто з них тепер – мої колеги, але є й знайомі, котрі навчалися на інших факультетах, і з ними я досі підтримую контакт. Взагалі, моє студентське життя було досить активним, наповненим різними заходами та подіями. Кожен рік було щось нове, неймовірне і приємне. У 2011 році, перед випуском, я брав участь у конкурсі «Містер СумДУ» та став переможцем. Звичайно, така подія дуже мені запам’яталася.
Про друзів сказали, а чи були у Вас улюблені викладачі? Чи, можливо, згадуєте когось із персоналу університету?
Насправді, багато хто подобався. Можу виділити викладачів Віталія Сікору (кафедра анатомії), Людмилу Кіптенко (кафедра гістології), а взагалі, на кожній кафедрі були викладачі, котрі мені дуже подобались своїм відношенням до студентів та своєї роботи.
Чому Ви вирішили обрати саме медицину свого часу?
Якщо бути відвертим, у дитинстві я доволі часто хворів, відвідував лікарні та бачився з лікарями. Тому ця професія мені була близька й зрозуміла. Коли я подорослішав, вирішив, що в мене вже є певні знання та розуміння деяких аспектів роботи лікаря. Я бачив, що тут можна справді допомагати людям, мені хотілося лікувати хвороби й робити так, щоб люди були здоровими.
Навчання студента-медика не можна назвати простим. А яка з дисциплін подобалась Вам найбільше? І що найважче давалось у вивченні?
Ми вивчали багато цікавих предметів, які змінювалися на різних курсах. На першому-третьому курсах моїм улюбленим предметом була фізкультура (сміється). Також я любив анатомію – цей предмет був дуже цікавим для мене. А ось фармакологія і мікробіологія були найскладнішими свого часу. Після третього курсу стало простіше і, як на мене, цікавіше навчатися.
Чому Ви обрали саме неврологію собі за спеціалізацію?
По-перше, мені дуже подобалось вивчати її: ставити діагнози та шукати шляхи лікування неврологічних захворювань. За статистикою, неврологічні хвороби є найпоширенішими в світі, болі в спині, головні болі, те зокрема, з чим звертаються до лікаря-невролога. Тож, у нас завжди є робота, як би прикро це не звучало, невролог завжди матиме пацієнтів.
По-друге, викладач, який вів курс неврології, подавав матеріал дуже цікаво й зрозуміло. Саме тоді я й зацікавився цією спеціалізацією.
Чи були у Вас моменти, коли хотілося полишити навчання?
На третьому курсі, коли ми складали КРОК, усією групою говорили, що підемо з медицини. Нам було дуже важко, моментами ми доходили до тієї емоційно-критичної точки, коли хотілося опустити руки і все закинути. Однак потім ми розуміли, що вже почали йти цим шляхом, тож маємо дійти до кінця. Якісь предмети потім давалися нам важко, якісь – простіше, але продовжували боротися і наполегливо вчитися.
Яка аудиторія університету Вам подобалась найбільше? І де Ви любили проводити час на перервах?
Найбільше мені подобалася анатомічна зала. Там завжди було на що подивитися. Лекційна аудиторія також була мені дуже близька. А ще я любив проводити час в спортзалі.
Чи мали в студентські роки якесь захоплення? Як проводили свій вільний час?
Навіть попри досить велике навантаження у навчанні, я мав цікаве дозвілля. Я відвідував екскурсії, дискотеки й інші заходи, які влаштовував СумДУ. Займався спортом – грав у футбол, волейбол, гандбол. Брав участь у змаганнях за факультет і університет.
Також я займався народними танцями і за нагоди демонстрував свої навички в різних культурно-масових заходах. Наприклад, коли брав участь у конкурсі «Містер СумДУ», одним із номерів був танець. Якщо не помиляюсь, брали участь восьмеро хлопців різних національностей. Традиційні конкурси для таких заходів – візитка, дефіле в костюмах, а також ми танцювали гопак, танго і свої народні танці. Мені тоді допомогли друзі-азербайджанці, і у нас вийшов чудовий номер. Я сумнівався в тому, що зможу перемогти, але все ж таки в підсумку отримав перемогу. Це було несподівано, але приємно.
Чи підтримуєте Ви зв’язки зі своїми одногрупниками?
Так, звичайно. Я навчався у двох групах – до п’ятого курсу в мене була одна група, потім – інша. Обидві для мене рідні. Я дуже радий, що познайомився й провів своє студентське життя з цими людьми. Зараз, згадуючи своїх одногрупників я відчуваю тільки позитивні емоції. Ми досі спілкуємося, обмінюємся досвідом по роботі
Поділіться, будь ласка, як склалася Ваша кар’єра після закінчення університету?
З 2011 року я проходив інтернатуру на базі Сумської клінічної лікарні № 4, а після її завершення продовжив там роботу отриманою спеціальністю невролога. Далі якийсь час працював у поліклініці № 4 і паралельно вів прийом у приватній клініці. Зараз я мешкаю в Баку, працюю неврологом в клініці Leyla Medical Centre.
І, наостанок, щоб Ви побажали університету та його студентам у рік ювілею?
Здоров’я всім-всім, хто працює та навчається в СумДУ. Також бажаю процвітання, успіхів і терпіння. Сумський державний університет постійно посідає високі місця як в українських, так і в європейських рейтингах. Тому бажаю рухатися далі, розвиватися, досягати успіху і випустити якомога більше кваліфікованих і талановитих фахівців, котрі своїми досягненнями будуть підтримувати СумДУ. А студентам хочу порадити не боятися і впевнено йти до своєї мети.
Спілкувалася студентка групи ЖТ-11 Анастасія Кизим
Фотосвітлини – з особистого архіву Рауфа Велієва
