укр 
eng 
Колишня студентська деканка факультету ЕлІТ Євгенія Герман зовсім нещодавно організовувала різноманітні івенти та заходи від студентського самоврядування, а вже зараз працює у великій ізраїльській компанії «Playtika», де використовує здобутий багаж знань після навчання в СумДУ..
Перш за все, розкажіть, будь ласка, про те, як склалася Ваша кар’єра після закінчення Сумського державного університету.
Зараз я працюю в компанії «Playtika». Це велика ізраїльська компанія, що спеціалізується на розробці комп’ютерних ігор в різних сферах. У цій організації я виконую обов’язки «скрум-майстра» більше двох років. Я працюю з кількома командами. Мої головні задачі – допомагати налаштовувати процеси в команді, робити виробничий процес максимально комфортним, зберігаючи фокус на пріоритетах бізнесу. До цього в мене була довга історія роботи інженером з якості, але наша компанія дає можливість розвиватися, змінювати напрям діяльності, тож із часом у мене вийшов певний кар’єрний ріст.
Цей рік для СумДУ ювілейний. Університет відзначає 75 років. Чому свого часу Ви вирішили обрати СумДУ і факультет ЕлІТ? У якому році це було?
Я вступала в університет у 2009 році, і насправді не можу сказати, що в мене був сумнів щодо вибору навчального закладу. Я не планувала кудись переїжджати – до Києва або Харкова, наприклад, хотіла навчатися саме в Сумах. До того ж СумДУ – це певний бренд, рівень якості. Єдине, я стояла на роздоріжжі щодо вибору професії. Вступала одночасно на комп’ютеризовані системи управління та на переклад і пройшла на бюджет на обидві спеціальності. Взагалі, думка про переклад була більше навіяна родиною, яка вважала, що це хороша професія для дівчини. Але коли я отримала можливість обирати, вирішила, що мені ближче комп’ютеризовані системи. І жодного разу не пошкодувала про свій вибір, дуже рада, що обрала саме ЕлІТ – це була велика родина, з якою тримаються зв’язки до сьогодні.
Що згадується найперше при розмові про СумДУ? Чи траплялися з Вами цікаві студентські історії?
Згадати є багато чого, бо СумДУ – це атмосфера родини. Я дуже ціную те, що момент очного навчання відіграв ключову роль у створенні великого ком’юніті для нетворкінгу. В університет хотілося ходити. Іноді, звичайно, приходили думки прогуляти якусь пару, але навіть тоді хотілося приїхати, щоб бути в цьому надихаючому середовищі.
На ЕлІТі ми досі на зв’язку з викладачами, студентами колишніми і теперішніми. Ми спілкуємося, підтримуємо один одного. Моя кафедра доволі специфічна і контрастна. У нас бувало різне – викладачі, в яких просто закохуєшся, й ті, з ким конфліктували, але це також досвід, адже ти вчишся відстоювати власну думку та боротися за свої права.
Але основні університетські спогади більше пов’язані зі студентським самоврядуванням. Це дало велику базу для подальшого життя й роботи – студентське самоврядування відкривало перед нами безліч можливостей. І саме на цьому досвіді – спілкування, організації – базується моя теперішня робота.
Розкажіть, будь ласка, детальніше про Вашу участь у студентському самоврядуванні. Які найяскравіші спогади про це?
Це була просто нереальна суміш різних веселих історій, де одна була краща за іншу. Я була студентським деканом і я обожнювала наше самоврядування факультету, те, наскільки ми близько спілкувалися. Наша кімнатка на 4-му поверсі ЕТ-корпусу – рідненьке місце, куди неможливо не зайти привітатися, посидіти. Ми багато чого організовували – різного спрямування, для різних цільових аудиторій, наприклад, в нас була «Мафія» в українському стилі. Ми намагалися залучати більше студентів, знайомити їх між собою – це дуже допомагає людям в подальшому житті, бо ті знайомства, які склалися в університеті, залишаються назавжди.
Також у нас була доволі тісна комунікація із «дорослим» деканатом. Могли обговорити всі нагальні питання, пропонувати їх вирішення. Коли у вас різниця у віці десять років, розумієш, що немає бар’єру, який би ділив покоління. Дуже запам’яталося, як до 5-річчя факультету ми вмовили декана, Сергія Проценка, провести разом зі мною концерт. Це було поєднання на сцені двох деканів.
Думаю, що саме така комунікація між студентами та викладачами сприяла тому, що коли була Революція гідності, студенти ЕлІТу стали в основі цього супротиву в Сумах. Розуміючи, куди почали рухатися ці люди, видно, що представники нашого активу мають спільні цінності, які зближують та направляють у правильному напрямку.
Ви трохи згадали про викладачів, тож скажіть, чи мали Ви свого фаворита, до кого на пару Ви прийшли б навіть зараз?
Сергій Проценко, Олексій Дрозденко – люди, котрі багато чого досягли і є прикладом, певною рольовою моделлю, для своїх студентів. І зараз дуже приємно розуміти, що з такими людьми доводилось бути разом, навчатися в них.
Із нашої кафедри мені дуже запам’ятався Андрій Павлов. Він надихав продовжувати навчатися та багато робив для того, щоб студенти мали знання.
Загалом таких викладачів доволі багато, причому не тільки викладачі факультету ЕлІТ, а й інших факультетів та інститутів. Всі по-своєму особливі й талановиті.
Коли навчалася в магістратурі, після того як нам курс викладав Олексій Люльов, у мене з’явилась думка вступити в аспірантуру на економічний. Бо це було дуже захоплююче та надихаюче – цілий шторм в усвідомленні, чи туди я пішла навчатися. Дуже класно, що такі викладачі є в СумДУ!
Яка із навчальних дисциплін була для Вас найбільш складною, а яка найбільш цікавою?
Найбільш складною для мене, як не дивно, була фізкультура. Це предмет, який просто треба відвідувати, але в мене на той були дещо інші пріоритети. Ще доволі стресовим предметом виявилася філософія, її в нас читав дуже категоричний та прискіпливий викладач із жорсткими правилами – жодної секунди запізнення, спілкувався з усіма на «Ви» та вимагав обов’язкових виступів на кожному семінарі. Тоді це здавалося для нас важко, а зараз розуміємо, що все закладало маленькі цеглинки у формування нас як особистостей, давало новий позитивний досвід.
Про улюблені предмети, не можу сказати, що вони були легкими, але все, що стосувалося програмування, було дуже цікавим. У нас на кафедрі є різні пристрої, які допомагають наочно побачити те, що ми вивчаємо, обладнання, яке можна використовувати для власних проектів. Бачила роботи старших колег – дуже надихаюче. Те, що люди можуть «оживити» якусь залізяку, і це буде працювати… круто! Я навіть брала участь в олімпіаді з «комп’ютеризованих систем» у Вінниці, але досвід став провальним і в той же час дуже цікавим.
Чи займалися Ви науковою діяльністю під час навчання? Чи були інші види наукової активності, окрім олімпіади, про яку Ви згадали?
Участь у певних заходах була, але щоб мене дуже цікавила наука, не можу пригадати. Мене кидало в різні сфери, і в результаті я більше змістила фокус діяльності на активістські історії та інші заходи університету.
Потім я вступала в аспірантуру, із якою також не склалося. Іноді жалкую, що не вистачило тоді зусиль розвиватися у науковому напрямку. Але думаю, що у той час я була занадто юна для таких серйозних кроків, і мені забракло організованості, навичок того ж тайм-менеджменту, щоб бути продуктивною в роботі.
Бажання займатися науковою та викладацькою діяльністю зараз реалізувалося в тому, що я викладаю на IT-курсах.
Чи важко було складати іспити, і чи пригадаєте, який Вам дався найважче?
Для мене складним був предмет «нарисна геометрія», бо перші роботи ми мали малювати від руки, щоб потім отримати допуск до комп’ютерних програм, які б виконували ці задачі. Оскільки я дуже імпульсивна людина, креслення мені давалося складно. Спогади про численне перекреслювання певної моделі, частини, відклалися в пам’яті як страшний сон.
Чи було щось, чого Вам не вистачало під час навчання?
У мене є світла заздрість до сучасних та майбутніх студентів факультету ЕлІТ, бо коли ми завершували навчання, великі ІТ-компанії починали будувати свої навчальні аудиторії, вводилися нові спеціалізації.
Вже після завершення навчання, я проходила курси від однієї з цих компаній на базі СумДУ і думала про те, що сучасним студентам пощастило мати все це вже під час навчання.
Чим Ви найбільше завдячуєте університету?
Університет – це люди: неймовірні викладачі, студенти, друзі. Відчуття родини дуже важливе для мене. Також, СумДУ – це бренд. Вдягти худі СумДУ для мене, як вдягти мерч Гарварду. Завжди радію успіхам СумДУ, коли бачу його в рейтингах, і знаю напевно, що наш університет дає той рівень знань, яким можна пишатися. Я знаю, що свого часу не брала той максимум від навчання, але сьогоднішніми досягненнями я завдячую саме університету, адже базові знання закладені саме там.
Дякую за інтерв’ю. Чи є у Вас якісь побажання студентам СумДУ.
Як людина, яка вчиться на своїх помилках, раджу не втрачати ті можливості, які дає університет. Навчання – не лише прихід на пари, воно дає безліч варіантів для розвитку. Варто озиратися навколо і максимально використовувати можливості, не відкладати на потім. Ваші роки навчання завершуються дуже швидко, а досвід, який можна було б здобути, дуже важко опанувати в майбутньому. Також не варто відсторонюватися від студентського життя, згадати про якусь тусовку в «Столовці», наприклад, це також велика цінність, те тепло, яке залишається після навчання в університеті, воно також дуже важливе. Я б дуже хотіла, щоб ті студенти, які мають змогу навчатися в СумДУ, все ж таки повернулися до живого спілкування. Це зовсім інші емоції, які не замінить ніякий онлайн.
Спілкувався студент групи ЖТ-12 Кирило Бодарєв
Фотосвітлини – з особистого архіву Євгенії Герман
