укр 
eng 
Відомий в Сумах лікар-радіолог Артем Скульбєда – випускник медичного факультету СумДУ. Свого часу він багато чим цікавився та шукав себе в медицині. Після завершення навчання за розподілом став працювати лікарем-радіологом, спочатку в Лебедині, а потім – в обласному центрі, і зараз вважає, що це була доля.
Чому свого часу Ви вирішили обрати СумДУ? У якому році це було?
Замислюватися про те, ким бути, почав уже в старших класах. Навіть перевівся з 25-ої школи до 1-ї гімназії, бо на той час випускники гімназії за угодою із Сумським державним університетом вступали до цього навчального закладу без іспитів. Я та мій товариш вирішили стати лікарями, тож, пішли до гімназії, де два роки вчилися у медико-біологічному класі, і у 1995 році вступили до медичного інституту.
Що згадується найперше при розмові про СумДУ?
Студентські роки – це завжди щось яскраве, веселе. У мене ці роки асоціюються з ранньою осінню, сонячними вересневими днями, пожовклим листям… Усі навколо молоді, веселі, з палаючими очима.
До університету ми почали ходити ще під час навчання в гімназії, тому спогади розпочинаються ще з тих часів. Один день на тиждень ми відвідували лекції з органічної та неорганічної хімії, що проходили на базі головного кампусу СумДУ. Викладали в нас доцент Манжос та професор Мар’яновський. Завдяки цим заняттям ми опанували хімію настільки класно, що у випускних класах я навіть займався репетиторством.
Також були пари безпосередньо на базі кампусу медичного факультету – основи анатомії, фізіології. Ми знайомилися з факультетом, і це було доволі екстремально й захоплююче.
Чи мали Ви свого фаворита серед викладачів, і до кого на пару Ви прийшли б навіть зараз?
Всі наші викладачі – молодці. Особисто хотів би відмітити Чемича Миколу Дмитровича – це завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією. Його лекції і досі допомагають мені в роботі та житті. Викладання було лаконічним, без зайвої інформації, тож, весь матеріал якісно відклався у пам’яті. Його колишні студенти зазначають, що навіть зараз, коли стикаєшся з інфекційними хворобами, знаєш, що треба робити, або хоча б де про це можна прочитати. Те ж стосується і Бинди Тетяни Парфеніївни, викладачки кафедри дитячих інфекційних хвороб. До цих викладачів я прийшов би на пару навіть зараз.
А от викладач курсу рентгенології Кондрачук Сергій Олександрович свого часу мені поставив «чотири», хоча я просив «п’ять» і казав, що рентгенологом ніколи не буду. А взагалі про нього в мене дуже теплі спогади – весела та позитивна людина, ми досі спілкуємось.
Яка із навчальних дисциплін подобалась Вам найбільше? І що найважче давалось у вивченні?
Найважче давалися точні науки, а також все, що стосувалося соціальної медицини та гігієни – там було багато матеріалу, який не стосувався безпосередньо лікування. У курсі соціальної медицини переважала інформація про організацію охорони здоров’я, і звісно, в молодому віці, якщо ти зацікавлений безпосередньо в лікуванні людини, це не дуже цікаво. Хоча гігієну я вчив доволі успішно та навіть брав участь у Всеукраїнській олімпіаді у Донецьку.
В університеті мені хотілося чогось екстремального, тож, мене цікавила судова медицина, патологічна анатомія, психіатрія. Вважаю, що нам дуже пощастило із викладачами анатомії, зокрема тоді в нас викладала Сулим Людмила Григорівна, ми з нею досі спілкуємось. Це були перші кроки, які залежали від педагога, від його ставлення до предмета та особистості. Якщо людина з душею до тебе, ти також до неї тягнешся, і починаєш любити сам предмет, тому ми завжди із задоволенням відвідували пари.
Судова медицина – підручник із цієї дисципліни я прочитав за два дні після того, як отримав. Мені просто було цікаво. Але коли почались практичні заняття, я зрозумів, що це не моє. Хочу відзначити викладача із судової медицини Моїсеєнко Ольгу Семенівну: чудова людина, з якою ми і досі спілкуємось, і навіть є деякі робочі питання, які ми вирішуємо разом.
Психіатрія й досі подобається, але зараз це більше хобі. Хоча є деякі аспекти, які переплітаються з моєю роботою. Мені цікаві пограничні розлади, психопатії, морфологічні зміни у головному мозку, які можна побачити на МРТ. Мрію свої дослідження й напрацювання перетворити на змістовний науковий матеріал.
Ще хочу відмітити професора Романюка Анатолія Миколайовича – це завідувач кафедри патологічної анатомії, всесвітньо відомий вчений. Щира і харизматична людина, хоча в навчанні він був суворим, і з першого разу скласти залік чи іспит у нього було майже нереально, проте в мене виходило складати предмет на «відмінно». Зараз з Анатолієм Миколайовичем ми товаришуємо.
Чи було щось, чого Вам не вистачало під час навчання?
Загалом всього вистачало, щоправда не було такого як зараз доступу до інтернету, комп’ютера, тому ми навчалися у бібліотеках. Зараз студентам простіше.
Розташування корпусів університету у різних куточках міста створювало певні незручності та неабияк забирало наш час, адже, наприклад, лекція могла бути у Центральному корпусі, а потім треба дістатися госпіталю або обласної дитячої лікарні, а звідти – їхати на інші пари у корпус Медичного факультету. Часом ми з одногрупниками викликали таксі та їхали буквально один у одного на руках, аби встигнути на пару.
Як проходило складання іспитів? Мали якісь секрети для підготовки?
Можу сказати, що шпаргалки завжди треба писати, навіть якщо не використовуєш їх і добре знаєш предмет, адже не секрет, що працює три види пам’яті й таким чином матеріал запам’ятовується надовго. Також існує такий міф, що студенти-медики перед іспитами приймають препарати, що покращують пам'ять. Отож, насправді, це не міф, я дійсно приймав Ноотропіл перед сесією на другому курсі, і саме цю сесію склав на одні п'ятірки (діючою речовиною Ноотропілу є пірацетам, він поліпшує когнітивні процеси головного мозку, такі, як пам'ять, здатність до навчання, увагу, ред.).
Чи була присутня наукова діяльність у вашому студентському житті?
Так, моя наукова діяльність розпочалася ще під час навчання у гімназії – я займався у Малій академії наук. Однією із перших наукових праць була робота присвячена дифтерії, писав я її під керівництвом Чемича Миколи Дмитровича. В той час була епідемія дифтерії і цій темі багато дослідників присвятили свої роботи, в тому числі дослідженнями займалися і науковці СумДУ. Кафедрою інфекційних хвороб тоді завідував Красовицький Зіновій Йосипович. Ми ж безпосередньо займалися вивченням впливу дифтерійного токсину на клітини крові. Вийшло дуже цікаве дослідження, ми брали зразки крові хворих, за допомогою електронного мікроскопу робили знімки та спостерігали за змінами.
Чи сумуєте Ви за своїми студентськими роками? Чи траплялися з Вами цікаві студентські історії?
Я вважаю, що всі сумують за цими роками. Тоді ми були здоровіші, вільні, не обтяжені життєвими обов’язками. Більш за все не вистачає того спілкування, тих компаній, хоча студенти-медики й приділяють навчанню набагато більше часу, ніж іншим радощам студентського життя.
Коли я навчався на третьому курсі, наш університет уклав договір із Міжнародним дитячим центром «Артек». Це був перший рік, коли туди на практику брали студентів. Щоправда, це не було пов’язано із медициною – я пройшов курси рятівників на воді та працював там на посаді «матрос-рятівник». У такий спосіб я отримав ще одну професію, навіть маю свідоцтво. Ми працювали у таборі протягом двох місяців, і це було найяскравішим, найтеплішим спогадом того часу, що подарувало надзвичайно багато вражень.
А ще зі своєю дружиною я теж познайомився в СумДУ, але зустрічатися ми почали лише через 10 років. Проте я пам'ятаю, як вперше її побачив і сказав другові: «Дивись, яка гарна дівчина! От же ж комусь пощастить!». А потім дуже шкодував, що одразу не запропонував їй зустрічатися.
Яке було Ваше улюблене місце під час навчання в університеті, де любили проводити час на перервах?
Мабуть, як і у багатьох студентів – буфет, потім – інтернет-кафе та комп’ютерний клуб. Улюбленими місцями відпочинку між парами також був Басівський парк, ми зазвичай ходили туди перекусити на перервах, а також там проводили пари з фізкультури. Проїжджаючи це місце зараз, одразу пригадую той безтурботний час.
Що, на Вашу думку, головне у житті кожного студента?
Кожен студент – це наче шматок глини, з якого вмілий скульптор може створити шедевр. Студентам важливо зрозуміти, що вони повинні мати власну думку, відстоювати її, але й дослухатися до більш досвідчених.
Також студенту важливо розуміти, що студентські роки швидкоплинні й ними треба насолоджуватися сповна і брати від життя все! Це той короткий період, коли ще можна робити дурниці, тут і зараз, щоб не робити їх вже потім. Важливо пам'ятати, що поки ти навчаєшся – ти можеш і повинен робити помилки. Головне в цей період – оточувати себе розумними людьми, щоб тягнутися за ними і розвиватися, також навчитися аналізувати весь свій, а краще чужий, негативний та позитивний досвід, аби в майбутньому на цьому здобутому досвіді було простіше приймати важливі рішення і бути успішним!
Чим Ви найбільше завдячуєте університету?
Університет дав мені колосальний досвід спілкування з різними групами людей, він навчив мене адекватно сприймати життєві уроки – як позитивні так і негативні. Все це дало змогу переглянути свої погляди, переконання, зробити певні висновки та отримати безцінний життєвий досвід.
І, наостанок, кількома словами охарактеризуйте СумДУ. Щоб Ви побажали університету у рік ювілею?
Я бачу університет прогресивним, європейським навчальним закладом із великою перспективою і потужним ресурсом. Бажаю, щоб євроінтеграція університету йшла на випередження. СумДУ дійсно має кращі прогресивні факультети, які випускають гідних фахівців. Тут кожен може отримати гарну базу знань, що в майбутньому робить студентів та випускників конкурентоспроможними на рівні інших провідних світових закладів освіти.
Спілкувалася студентка групи ЖТ-11 Таїсія Котляр
Фотосвітлини – з особистого архіву Артема Скульбєди
