укр 
eng 
Випускник юридичного факультету Української академії банківської справи Владислав Грицай встиг відчути студентське життя обох нині об’єднаних частин нашого ЗВО – кілька років поспіль він працював фахівцем студклубу СумДУ, редагував шкільну лігу КВН, а згодом – Збірну іноземних студентів. Про власне студентське життя, викладачів і змагання з гумору – в інтерв’ю для проєкту «Згадай себе в аудиторії».
Наша зустріч присвячена 75-річниці створення університету. Тож, що найголовніше приходить Вам на згадку, коли говорять про СумДУ?
Насправді в СумДУ є традиції, цінності, є «тусня» і досить крута атмосфера, яка існує роками, а ще – якісний коннект між студентством і викладачами. Я можу про це говорити, бо в різні часи був і з одного, і з іншого боку. Я не викладав у класичному розумінні цього слова, але років шість чи сім був фахівцем, який займався КВНом у СумДУ. Тому в повній мірі відчув цей коннект, взаємодію, неймовірну атмосферу спілкування та студентського життя, яке є в університеті. У мій час це була саме та атмосфера, до якої хотілось наблизитись, зануритись в неї і бути там. Насправді, не про знання спершу йшлося, а саме про цю атмосферу, яка є однією з базових цінностей університету.
Ви вступили до юридичного факультету УАБС за власної ініціативи чи на цей крок підштовхнули батьки, друзі?
Причини вступу були виважені та усвідомлені, бо я хотів навчатись. І вже в процесі навчання зрозумів, що тут можна отримати щось більше, аніж просто знання. Це був дивовижний факультет і дивовижне місце, сподіваюсь, він таким і залишився.
Чи сумуєте Ви за своїми студентськими роками? Який спогад закарбувався у пам’яті найсильніше?
Особливості саме мого навчання були дуже тісно пов’язані зі студентським життям. Але найбільше спогадів безпосередньо про СумДУ і про студентське життя пов’язано з тим, що було вже після навчання. Тут була дуже класна ліга КВН «Фан-зона», і найперший спогад – як ми великою делегацією від «Фан-зони» поїхали на міжнародний фестиваль, де представляли Суми і СумДУ. Захід тривав тиждень, п’ятсот команд із усього колишнього СНД. Ми тоді здобули багато знайомств, контактів, домовились із декількома командами, які потім приїхали до нас у Суми. Хоча в нас було багато цікавих ігор, це, мабуть, найбільш яскравий мій спогад.
Чи були у Вас улюблені викладачі? Чи, можливо, згадуєте когось із персоналу університету?
Кого можу відмітити, це Сухонос Володимир Вікторович, викладав «Теорію держави і права», мені дуже подобався його стиль. Також Ткаченко Анатолій Олександрович – «Історія держави і права». Він дуже класний: ексцентричний, багато в чому несподіваний, але справді професіонал. Він вчив нас думати, а я дуже люблю викладачів, які вчать думати.
Яка із навчальних дисциплін подобалась Вам найбільше? І що найважче давалось у вивченні?
Мені в принципі подобалось все, що стосувалось історії: «Історія держави і права», «Теорія держави і права». А не подобались дисципліни фінансової спрямованості: «Фінансове право», «Банківське право», хоча це була велика галузь, яку ми вивчали.
Не скажу, що якісь предмети, давалися тяжко, бо дуже багато залежало від викладача. Вже потім, коли навчання завершилось, у дискусіях, розмовах, коли ми згадували студентські роки, я зрозумів одну дуже класну річ, що насправді, коли ми навчаємось у вишах, ми не навчаємось дисциплінам, ми навчаємось комунікаціям, отримуємо навички побудови зв’язків із викладачами, з представниками інших вишів, одне з одним. Не так важливо, з якими знаннями ви вийдете з університету, особливо у наш час, коли будь-яка інформація є у вільному доступі, як те, які навички ви здобудете в тих умовах, в тій атмосфері, в якій навчаєтесь.
Яка аудиторія Вам подобалась найбільше?
У нас була крута аудиторія на другому поверсі першого корпусу – 212 чи 222, можу плутати. Це була найбільша аудиторія, і ми там збиралися всім потоком. Там були великі вікна, завжди багато світла. І якась така особлива атмосфера. Гарні спогади і дуже класні асоціації.
Яке Ваше улюблене місце було під час навчання, де любили проводити час на перервах?
Враховуючи те, що наш факультет невеличкий, ми майже завжди на перервах виходили на двір – швидко можна була спуститись і вже там спілкуватися. А найулюбленішим місцем був манеж. Ми там часто збиралися грати у футбол, часто домовлялися грати не тільки на заняттях з фізкультури, а й у позанавчальний час.
Розкажіть, будь ласка, про практичну складову підготовки? Наскільки вона Вам була цікава?
Це дуже круто було. У нас був такий викладач Маланчук Петро Михайлович, він вів «Кримінальний процес», «Кримінально-процесуальне право». Це такий типовий крутий адвокат. У його методиці викладання була особливість: якщо в лекції згадувався якийсь протокол або інший адміністративний документ – заява, позов, ще щось – це означало, що наступним практичним завданням буде написання в спеціальний зошит шаблону і зразка такого документу. Ми звичайно плювались всі, бо такі документи бували по дванадцять сторінок, і їх потрібно переписати від руки, однак потім, коли я працював помічником адвоката, коли потрібно було швидесенько написати протокол, оформити якийсь документ, ці знання були дуже актуальні і дуже важливі.
Розкажіть про Ваші захоплення в студентські роки?
КВН – це основне захоплення. Я грав і редагував інші команди, така активність займала важливу частину мого студентського життя.
З якого курсу Ви почали займатися КВНом?
Це цікава історія. На першому курсі ми з другом виграли КВНівські змагання серед першокурсників, і нас запросили до збірної. Однак сталася така не дуже приємна річ – в мене не виходило заспівати одну пісню, і тому мене не взяли на гру в Одесу. Я дуже образився і на кілька років випав із КВНівського життя. А потім, десь після третього курсу, я випадково поспілкувався з ректором, Анатолієм Єпіфановим, і відмітив, що від нашої академії на змагання з КВН зазвичай їздять економісти, а юристів чомусь ображають. Тож він сказав мені збирати команду, мовляв, будемо виправляти ситуацію. Я зібрав команду, ми назвались «Штрафбат», і того року поїхали на фестиваль в Одесу двома командами. І вийшло так, що і «Жорсткі диски», і «Штрафбат» взяли в Одесі перші місця. Це був мій четвертий курс, і з цього часу я повернувся в КВН. Далі, вже в СумДУ, після завершення мого навчання, коли я редагував команди, була шкільна ліга КВН, потім – Збірна іноземних студентів.
Розкажіть про ось ці команди, які були далі.
Збірна іноземних студентів СумДУ – це дуже крутий досвід. Все починалось тоді, коли на якихось міжфакультетських змаганнях СумДУ з’явилася ідея виставити команду від факультету іноземних студентів. Знаю, що я був четвертим, кому запропонували цей проект, але при цьому розумію, що, мабуть, треба мати мій типаж, щоб працювати з іноземцями. Я тоді подумав, що це цікаво, і погодився. Дуже добре пам’ятаю першу репетицію, коли прийшло людей двадцять. Я тоді звернувся до них і зазначив, що одне з головних правил – про політику і релігію ми на репетиціях не говоримо. Потім хлопці-мусульмани: туркмени, азербайджанці говорили, що після цієї фрази одразу почали мене поважати. Ми тоді виступили дуже добре, посіли третє місце, поступились інженерному і гуманітарному факультетам – тим, хто зазвичай були найсильнішими.
І тоді з’явилась ідея зробити Збірну іноземних студентів постійною командою, вивести її за межі СумДУ. Ми почали виступати. Складно було те, що студенти постійно змінюються – у нас був сильний склад команди приблизно три роки. Там були азербайджанці, туркмени, африканці Абас і Аджирі, Джон із Кенії, Сяо із Китаю, дівчина із Гани, яка потім стала «Міс Африка», вона дуже гарно співала. Це був крутий досвід, тому що в такому складі, у такому колективі вдалося зібрати абсолютно різномислячих людей, але був період, коли команда грала неперевершено.
Досі сумно згадувати, що про перший фестиваль «Ліги сміху» оголосили дуже пізно, і ми не змогли представити на фестивалі всі наші номери з африканцями, бо Аджирі тоді поїхав до Нігерії. Звісно, якби ми знали про фестиваль завчасно, він би лишився в Сумах, і, я думаю, ми б потрапили «в телевізор».
Також складно було з дисципліною, бо африканці – дивовижні хлопці, вони можуть запізнитися на два з половиною дні. Якось у нас був виступ у середу, в понеділок – репетиція. Телефоную хлопцям, вони говорять, що вже їдуть і – зникають на два дні. У середу приїжджають на виступ, роблять все правильно – до них ніяких претензій. Туркмени, азербайджанці не можуть запам’ятати слова, тиждень вчать, а ці відіграли, харизмою посвітили, і ти ж їм нічого не скажеш. Але я їх все одно любив, бо розумів, що у них зовсім інше ставлення до життя. До речі, у африканців варто вчитись життєрадісності.
По факту, в нас було лише два роки, щоб добитись результату, тому що потім основний кістяк закінчував навчання і їхав. І це вже була кардинально інша команда – хороша, але інша.
Ви закінчили УАБС, працювати помічником адвоката якийсь час, а як потрапили до СумДУ?
Дуже просто – КВН. Була шкільна ліга, і з моєї рідної 9-тої школи попросили допомогти. Спочатку команда «220 вольт», потім організувалась команда «Сафо», яка виграла всі «школки» без шансів для інших команд. У якийсь момент мені запропонували редагувати шкільну лігу, і я погодився. Мене офіційно оформили співробітником студклубу СумДУ. Вважаю, те, що університет приділяє велику увагу позанавчальній діяльності – великий плюс. Взагалі, я був би редактором, навіть якби мені не платили, але коли маєш якесь приємне фінансове доповнення, це, звісно, круто. А в «політеху» так – потрапляєш в одну тусовку, і лишаєшся там назавжди.
І, наостанок, що б Ви побажали СумДУ в рік ювілею?
Я хочу побажати, щоб оця філософія поєднання навчального напрямку, культурного, напрямку студентської навіженості, продовжувала жити, розвивалась, і щоб на цій філософії вирощувались нові й нові покоління студентів, які зможуть змінювати життя не тільки Сум чи України, а й більш глобальне. Наприклад, перший капітан Збірної іноземних студентів, коли повернувся до Туркменістану, організував команду, яка двічі поспіль вигравала всетуркменські змагання з гумору. Атмосфера СумДУ настільки глибока, що навіть люди з іншою ментальністю занурюються в цю атмосферу, прагнуть лишатись в ній і нести її за межі України.
Спілкувалася студентка групи ЖТ-11 Валерія Павлючек
Фотосвітлини – з особистого архіву Владислава Грицая
