Максим Колесник: «Нинішню молодь неможливо загнати в рамки, які обмежуються навчанням. Це інше покоління, з іншим баченням світу»

Випускника фізико-технічного факультету Максима Колесника в СумДУ знають як доцента кафедри прикладної математики та моделювання складних систем, заступника декана факультету ЕлІТ. Так було два роки тому, але зараз Максим Миколайович перебуває в лавах ЗСУ. Про те, яким було навчання в СумДУ за часів його студентства, наукову роботу, викладання та військове життя – в інтерв’ю для проєкту «Згадай себе в аудиторії».

Розпочнімо одразу із головного питання: чому свого часу обрали СумДУ? У якому році це було? Ви вступили до університету за власної ініціативи чи на цей крок підштовхнули батьки, друзі?

До університету я вступав у 1999 році. У мене було бажання вступити саме до СумДУ, інших варіантів я не розглядав, та і в Сумах на той час не надто багато було варіантів. Тоді, звичайно, все було інакше ніж зараз – підготовчі курси вступні іспити… Окрім цього тут вчилися мої знайомі.

Коли ще навчався в школі, я планував вступати до артилерійського училища, але згодом плани змінилися, і вже 10-11-й класи я навчався у фізико-математичному класі 1-ї гімназії, цілеспрямовано готувався до вступу в СумДУ.

Цікава історія також була зі вступом. З першого разу я не вступив – мене вигнали з іспиту з фізики за шпаргалку, це був Лисенко Олександр Миколайович, роки потому ми з ним працювали на одній кафедрі. Він, звичайно, мене тоді не запам’ятав, але я розповів, як було. До речі шпаргалку я тоді не використав, тільки дістав.

З другої спроби я вже вступив на фізико-технічний факультет, спеціальність «Фізична електроніка», хоча спершу хотів вивчати іншу спеціальність, та не жалкую, що склалося саме так.

Що згадується найперше при розмові про навчання в СумДУ? Чи траплялися з вами цікаві студентські історії?

Якщо порівнювати те навчання, яке ми маємо зараз, із тим, що було тоді – мої студентські роки, то це – суцільна цікава історія. Але, мабуть, і не треба порівнювати, адже тоді були інші вимоги, інший час. Ми багато вчилися: п’ять-шість пар на день – це було нормально. Інтернету не було, сиділи в бібліотеках, писали від руки… Готували шпаргалки, «бомби» – заготовки запитань до іспитів. До речі, коли готуєш шпаргалку краще запам’ятовуєш матеріал, і якщо шпаргалка не твоя, скористатися нею буде дуже важко. Та спогади різні, ми не тільки зубрили, але й встигали відпочивати, бути активними в позанавчальній діяльності. На першому курсі я брав участь у «Золотому інтегралі», бо якраз займався танцями. Усе було цікаво: нові знайомства, нові виклики, нові випробування – все яскраве.

Яка аудиторія університету вам подобалась найбільше?

Часто у нас були пари в Г-100, аудиторія дуже цікава – амфітеатром, і з вулиці її видно. Особливо після школи взагалі незвично сприймалася.

Хто прищепив любов до спеціальності, яку ви обрали для навчання в СумДУ?

Спершу була мета просто вступити до університету, але вже в процесі навчання я вирішив, що мені це цікаво, і продовжив навчання в аспірантурі. Мій керівник – Опанасюк Анатолій Сергійович, я в нього писав бакалаврську роботу, далі – диплом спеціаліста і до нього пішов в аспірантуру. Лисенко Олександр Миколайович, читав у нас фізику. Воробйов Геннадій Савелійович, тодішній декан факультету – також цікаво було до нього ходити. Коли починав займатися наукою, вже на старших курсах, вже зовсім інше спілкування з викладачами було, не таке офіційне.

Розкажіть детальніше про наукову складову вашого навчання.

Якщо аналізувати, все якось доволі випадково відбувалося. Тоді наука тільки починала розвиватися після занепаду, обладнання було зовсім не таке, як зараз – ми навіть багато чого скручували своїми руками, перепаювали, допаювали. І це було цікаво. А ще бажання студентів менше ходити на пари, мати більше вільного часу й займатися чимось цікавим зіграло свою роль. Тоді була така можливість – якщо ти займаєшся якоюсь науковою діяльністю, можеш деякі пари профільних дисциплін поміняти на індивідуальний графік.

Ми тоді займалися напиленням тонких плівок. Процес був дуже захоплюючим: запустити установку, яка ламалася, і треба було придумати, як зробити, щоб все працювало – а там все світиться, горить, іскрить, перегорає, десь током може вдарити… Цікаво! Зараз є гарні системи охолодження для цих установок, а тоді в нас була банальна металева діжка, в яку ми набирали воду, насос, який цю систему ганяв. Тоді ще світло вимикали, насос переставав працювати, а система мала охолоджуватися, і ми з мокрими ганчірками обіймали цю установку.

І далі така наукова діяльність мене затягнула, на основі тих дослідів написав бакалаврський диплом, потім – диплом спеціаліста. Після закінчення університету два роки попрацював на заводі, але там мені було якось нецікаво, і я згадав, що Анатолій Сергійович кликав в аспірантуру. Зателефонував, запитав, чи пропозиція ще в силі, і пішов навчатися далі.

Викладати починав уже під час навчання в аспірантурі, тоді це було обов’язковим – проводив лабораторні з фізики. А далі, як захистився, почав працювати на кафедрі.

Який предмет був улюбленим в університеті?

Усі предмети були по-своєму цікаві. Багато предметів тоді були незрозумілі для студента, тому здавалися більш складними та непотрібними, але час показав, що ті знання – корисні.

Чи мали в студентські роки якесь окреме захоплення? Як проводили свій вільний час?

Танцями займався ще зі школи. Це був колектив народного танцю, який я відвідував поза університетом, і займався років до тридцяти, якщо не більше. В університеті танцював на різних заходах, таких як «Золотий інтеграл».

Як іще проводили свій час – ходили з друзями на різні університетські заходи, в кіно. Дуже любили їздити на природу, ходили в походи – це було цікаво пройтися пішки, наприклад, від Сум до Лебедина. Десь дні чотири йшли біля Псла, рибу ловили, блукали, потім знаходились – і знов блукали. Доволі незвичайний досвід.

Ви спостерігали, як змінювалося студентство з кінця дев’яностих і дотепер. Чи можете ви визначити якісь особливості?

Звичайно, все відрізняється. Зараз студенти, хоч і вчаться, але більше шукають можливостей проводити час на різних позанавчальних заходах, організовують ці заходи. Зараз це більш масово, ніж було тоді. Думаю, тоді сюди вступали для того, щоб вчитися, а зараз студенти все більше звертають увагу на те, що є в університеті окрім навчання – громадська діяльність, спорт, культурно-масова діяльність, гуртки. Це зараз набагато важливіше і більш розвинуте, ніж тоді, коли я навчався. Не можу сказати, погано це чи добре, просто по-іншому. Молоді так комфортно. Її неможливо загнати в рамки, які обмежуються навчанням. Це інше покоління, з іншим баченням світу. Тож варто шукати баланс між навчанням і якимись цікавими активностями.

Звичайно, доводиться змінювати стиль викладання, намагаюся йти в ногу з часом, зацікавлювати, давати не лише теорію, спонукати думати. Особливо, коли навчання відбувається онлайн.

Давайте трохи відійдемо від викладацької діяльності та поговоримо про вашу військову кар’єру.

Коли почалась війна, у 2014 році, я пішов добровольцем, відслужив рік. Був командиром інженерно-саперного взводу, потім демобілізувався, повернувся назад. Після служби на цивільне життя дивишся іншими очима, було важкувато переключитися. Але повернувся до роботи, викладав, став заступником декана. 

З початком повномасштабного вторгнення мені знову довелося все залишити та піти до лав ЗСУ. У 2014 році я мобілізувався молодшим лейтенантом, оскільки свого часу закінчив військову кафедру, дослужився до старшого лейтенанта, а зараз вже капітан.

Як вважаєте, чи допомагатимуть вам навички, отримані під час служби в армії, у викладацькій діяльності?

Це різні світи. У них різні вимоги до виконання певних завдань. Звичайно, досвід управління стане в нагоді в подальшому житті та роботі, але доволі важко переключитися на цивільні взаємовідносини після армійської служби. Студенти зовсім інші, їм не можна наказувати, вони цього не сприймають – все має обговорюватися. Напевно, з солдатами знайти спільну мову простіше, особливо з тими, хто має певний досвід. Хоча так само, як і в роботі зі студентами, у військовій службі варто зберігати баланс між відносинами по-людськи та панібратством.

Ваші побажання університету в рік його ювілею?

Бажаю продовжувати розвиватися, нарощувати базу, якість викладання, отримувати найкращих абітурієнтів, які стануть гарними студентами, а також – не зупинятися на досягненнях та з упевненістю відповідати на всі виклики, які будуть з’являтися.

Спілкувалася студентка групи ЖТ-21 Дарина Рубан