укр 
eng 
Аліна Познанська – випускниця економічного факультету СумДУ, магістр за спеціальністю «Менеджмент організацій», а ще – директорка дистанційного ліцею «Меридіан», співвласниця сімейного бренду «Poznanski», голова громадської організації «Місто активних громадян» та тренерка різних проєктів. За часів навчання в СумДУ пані Аліна запам’яталася не менш активною студенткою. Як це було – читайте в нашому інтерв’ю.
Наша зустріч присвячена 75-й річниці створення університету. Розпочнімо одразу із головного питання: чому свого часу Ви обрали саме СумДУ? Вступали за власної ініціативи чи на цей крок підштовхнули батьки, друзі?
Я мріяла бути акторкою, але в той час батьки сказали, що це не зовсім професія. Зараз все одно періодично реалізуюся як акторка в різних проєктах, окрім того створила продакшн, у якому можу зніматися. Коли я обирала спеціальність, мене зацікавили «Маркетинг» і «Менеджмент», але я не знала, що значать ці слова. З’ясувала, що менеджмент пов’язаний з управлінням, і зрозуміла, що це про мене. Маркетинг також був цікавий, але мав акредитацію лише на рівні «Бакалавра», і ми не були впевнені, чи відкриють «Спеціаліста».
Тож, ніхто не впливав на моє рішення, обрала кафедру управління самостійно, й так склалося, що по життю керую командами, проєктами.
Вступила я в прекрасному 2004 році. Коли ми складали вступні іспити – з центрального корпусу знімали напис «Сумський державний університет». У мене яскраво починалися студентські роки: Помаранчева революція, мітинги, власний намет на Хрещатику…
Які спогади найперше приходять на згадку про навчання в університеті?
Насправді їх було дуже багато. По-перше, я була таким унікумом, хто міг поєднувати і навчальну діяльність, і наукову, й інші. По-друге, вже на першому курсі я була студентським деканом і редактором газети факультету «Економічне диво». На четвертому курсі отримувала стипендію Верховної Ради, на п’ятому – стипендію Президента України. Життя було яскраве, тому згадати щось одне дуже важко, бо з університетом у мене пов’язані і зустріч з майбутнім чоловіком, і моя реалізація (на мені була відповідальність студентського декана), різні заходи – ми робили «Танці з викладачами», готувалися до «Золотих інтегралів». Також готували міжнародну конференцію «Економіка для екології», постійно придумували різні штуки на факультеті. Виграли «Золотий інтеграл», аби нам на шостому поверсі зробили кімнатку. Це був перший студентський деканат нашого факультету. Я була долучена до оргкомітету першого Всеукраїнського форуму студентського самоврядування, який ми провели в 2005 році. Також перші виїзди за кордон були з університету (Польща, Німеччина, США). Це – якщо коротко.
Ви говорили про те, що займалися науковою діяльністю. Хотілося б дізнатися, в яких заходах або конкурсах брали участь, які теми розкривали в наукових роботах?
Згадана мною міжнародна конференція «Економіка для екології» – ми писали тези та виступали з доповідями. Це поєднання і наукової діяльності, і організаційної. Їздили по Україні на різні заходи. Про що писала, точно не скажу, але в основному фокус мого дослідження був зосереджений на системі стимулювання та мотивації співробітників і менеджменту середньої ланки. Напевно, мені пощастило, бо в кінці навчання, коли я писала магістерську роботу, в мене було своє підприємство, на якому проводила дослідження, робила тестування і могла зробити певні висновки щодо цих систем. Попри це, для мене наукова діяльність ніколи не була пріоритетом.
Чи були у Вас улюблені викладачі? Чи, можливо, згадуєте когось із персоналу університету?
Мені пощастило бути знайомою з гуру нашого університету – Олегом Федоровичем Балацьким. Завдяки йому народився економічний факультет, він зробив великий внесок у розвиток СумДУ й науки в цілому, зокрема напрямку економічного природокористування. Олег Федорович був моїм науковим керівником, ми з ним співпрацювали, коли я вчилася в аспірантурі. Він міг одним реченням і вмотивувати, і підтримати. Досі його згадую, у мене навіть є ручка, яку він подарував. Колись я обіцяла, що поставлю нею підпис на своїй дисертації, але змінювати плани – це непоганий варіант, я вирішила не пов’язувати своє життя з наукою.
Трішки пізніше співпрацювала з Ганною Швіндіною. Наша робота продовжується й досі. Було дуже цікаво, коли вона брала участь в програмі «Активні громадяни» від Британської ради, де я є майстринею-фасилітаторкою, і тоді вже вона приїхала до мене навчатися.
Загалом дуже багато викладачів, яких згадуєш з теплом, посмішкою. Кожен із викладачів вкладав свою частинку в тебе. У позанавчальній діяльності був Юрій Миколайович Петрушенко – перший заступник декана, який повірив у мене й підштовхнув до того, щоб я стала студентським деканом. Деканом економічного факультету на той момент був Олексій Іванович Карпіщенко. До нього я могла просто зайти, поставити пару питань і просто говорити. У таких розмовах я знаходила натхнення та певний досвід.
Який предмет був Вашим улюбленим в університеті?
«Основи менеджменту» – це для мене був такий собі вступ у менеджмент. «Операційний менеджмент» вела Ганна Швіндіна, «Економіку підприємства» читав Аркадій Юрійович Жулавський, на парах якого ми реально вчилися, робили різні розрахунки. Пригадую, ще було щось типу «Психологія комунікацій», але не можу згадати прізвища викладачки. Вона надихала нас рефлексувати свої почуття, проговорювати якісь моменти. Тоді, на першому курсі, вона дала нам своєрідний екскурс у справжність – як використовувати це в комунікації та знімати маски.
Чи мали в студентські роки якесь окреме захоплення? Скажімо, Ваше дозвілля. Як проводили свій вільний час?
Багато їздила по конференціях, для мене це було дуже цінним. Ми намагалися розвивати студентську газету, їздили до Києва на захід про студентські газети. Кожного року організовували форум студентського самоврядування. Я часто їздила на різні школи лідерства. Також брала участь в організації «Міс факультету», бо частіше була саме в ролі організатора, аніж учасника. За час мого навчання в університеті ми виграли «Золотий інтеграл», коли я була на третьому курсі – перша перемога «економу» після довгої паузи, а потім ще – на п’ятому курсі. Серед додаткових варіантів дозвілля – підкорення Говерли, двічі за час студентських років. Найкрутішим для мене було те, що на п’ятому курсі я виграла тритижневе стажування в США на тему: «Громадський діалог задля розвитку соціальної відповідальності».
Чи можете згадати свою улюблену аудиторію в студентські роки?
Коли нам зробили студентський деканат, то найулюбленішим був там мій кабінет. У студентському деканаті часто проводили вільний час. Якщо говорити про активну частину, то це Г-100, Г-200, бо ми там всіх збирали, готували.
І, наостанок, що б Ви могли порекомендувати студентам-початківцям або що б порадили їм?
По-перше, розвиток софт-скілів настільки важливий, наскільки і хард-скіли, тому робіть це паралельно. Не тільки в межах університету, а й у межах України можна багато в чому себе реалізовувати. Можливостей велика кількість, аналізуйте і хапайте ці можливості. По-друге, ви закладаєте собі основу, як казав Стів Джобс: «Будь який досвід – це шикарний досвід». Обов’язково вчіть англійську мову, краще навіть дві мови. Пам’ятайте, що щастя – це вибір. Поряд із війною в нас з’являється цінність кожного прожитого дня – цінуйте його. Прагніть більшого – того, чого хоче ваше серце, та не забувайте про власні цінності, намагайтеся зберігати цей славнозвісний «Work-life-balance». Бо бігти це прекрасно, але якщо ви не встигаєте відновлюватися, то можна дуже швидко згоріти. Насолоджуйтеся життям, намагайтеся знаходити в житті радість, все залежить від фокусу, від тієї точки, з якої ви дивитеся на світ. Нехай це буде позитивна точка і тоді буде оце внутрішнє щастя.
Ваші побажання університету в рік ювілею.
Зараз, дивлячись на різні рейтинги, я дуже пишаюсь, що я випускниця саме СумДУ. Я бачу розвиток університету і радію, що колись волею випадку опинилася серед його студентів. Можу побажати витримувати виклики, які сьогодні падають на голову, давати студентам можливість реалізовуватися в науковій діяльності й у всіх інших. У СумДУ є для цього майданчик і це робиться постійно та круто. Я щиро дякую і за ті студентські роки, і за можливості, які в мене були, і за те, що свого чоловіка я зустріла саме в Сумському державному університеті.
Спілкувалася студентка групи ЖТ-12 Валерія Савеленко
Світлини з особистого архіву Аліни Познанської
