Дата публікації:
30 листопада 2023
Кількість переглядів:
444
Поділитися:

Оксана Сорокіна – випускниця Медичного інституту СумДУ, акушер-гінеколог, репродуктолог. Із самого початку дівчина чітко усвідомлювала, куди хоче вступити та з чим пов’язати своє життя. За часів навчання в СумДУ Оксана запам’яталася як організаторка Віденських балів, свідома громадянка та активна студентка. Як це було – читайте в нашому інтерв’ю.

Наша зустріч присвячена 75-й річниці створення університету. Розпочнімо одразу з головного питання: чому свого часу обрали саме СумДУ?

Якщо відверто, я навіть не сумнівалася в тому, де буду навчатися. У СумДУ свого часу здобувала освіту й моя мама. Це був найкращий університет в Сумському регіоні. Я хотіла навчатися саме на медичному, хоча подавала документи і на ЕлІТ також, і навіть пройшла, але все ж обрала медичний.

Коли я закінчувала школу, зі мною познайомились дівчатка зі «Студентської республіки». Вони на той час навчались в різних університетах, але більшість членів організації була із СумДУ. Вони розповідали про круті проєкти, про доступ студентів до вирішення важливих питань, можливості керувати своїм власним життям. Студенти – це ж надзвичайна сила.

Чому саме медичний інститут?

Це дуже класна школа. Лише кілька університетів в Україні навчаються з використанням анатомічних препаратів, трупних препаратів. А це дуже важливо для студентів – вчитися не лише по книжках, а мати доступ і до людини, до реальної анатомії. А ще викладацький склад інституту – просто нереальний. Тому вирішила одразу, що це буде СумДУ.

В якому році Ви вступили?

У 2010 році я закінчила Сумську спеціалізовану школу №10 і вступила до СумДУ.

Чи сумуєте за своїми студентськими роками?

Студентські роки були класні! Саме студентство дало мені дуже багато поштовхів надалі, завдяки навчанню, завдяки тим людям, із якими я познайомилась. Я була студентським деканом з другого курсу університету, але вже з першого потрапила у студентське самоврядування. І ось тоді почались просто нереальні роки: проєкти, люди, дружба на довгі роки.

Можете розповісти про якісь найяскравіші моменти?

Це, напевно, ті проекти, які ми робили. Зокрема Віденський бал. Наш перший бал був доволі скромний. Ми ставили його в їдальні СумДУ. Третій — у новому корпусі. Це вже був дуже масштабний захід.

Якщо ви знаєте, раніше в Сумах проводився великий Віденський бал у театрі ім. Щепкіна. Там збиралося студентство Сумщини. Було вивчення певних танців, популяризація якихось класичних моментів.

Ми зі студентським деканатом опікувалися організаційними моментами, познайомилися з багатьма цікавими людьми в місті: це і хореографи, і декоратори, і флористи. Багато було людей задіяно. Я навіть не можу сказати, скільки саме тоді було людей, але мені здається, що останнього разу було 300‑400 осіб. Окрім студентів, участь брали і діти, і різні танцювальні колективи міста. Це була подія значного масштабу.

Ми знаємо про те, що Ви колись були серед ініціаторів, які відстоювали курсування муніципального транспорту до Басів (мікрорайон в м.Суми, де розміщені кампуси ННМІ СумДУ - ред.). Що цікавого можете про це розповісти?

Точно! Боже, ми тоді ходили до мера міста. Пам'ятаю, що ректор (на той час – Анатолій Васильєв, ред.) каже нам: «Куй залізо, доки воно гаряче!». І ми ходили, просили, бо це була серйозна проблема. Якийсь час у місті було багато маршруток, які ходили на Баси. А потім, у якийсь момент, так сталось, що залишився лише один муніципальний автобус, який дуже-дуже рідко ходив. Тож дістатися медичного інституту було доволі важко.  

Студенти не встигали на пари. А якщо ти не встигаєш на 15-20 хвилин, тебе вже не пускають в аудиторію, і ти повинен відпрацювати це заняття, адже поважної, офіційної причини, чому ти не прийшов на пару, немає. Тоді ми почали вирішувати це питання: писали петиції разом із викладачами, бо запізнювалися і вони також. Спочатку питання майже не вирішувалося. Але з часом ми звернули увагу влади на цей момент, і стало краще.

Чи були у Вас улюблені викладачі?

Віталій Зіновійович Сікора. Це викладач анатомії. Просто найулюбленіша людина. Навчив надзвичайно багато всього, адже анатомія в медицині – це ази, і якщо ти впевнений в цих азах, то надалі тобі буде дуже легко. Зараз я стала лікарем акушером-гінекологом. І всі ті знання, які я отримала на 1‑2 курсах,  саме завдяки йому.

Дуже любила також викладача з дерматовенерології Сулима Анатолія Григоровича. Це був майстер своєї справи. На жаль, його вже немає з нами...

Ще Каплін Микола Микитович, викладав мікробіологію, його також на жаль немає з нами. Це надзвичайно видатні люди, яким я дуже вдячна.

А яка навчальна дисципліна подобалася найбільше?

Акушерство та гінекологія – дисципліна, яку я вивчала на старших курсах. І саме тоді я в неї і закохалася. До того моменту  я хотіла бути інфекціоністом, бо так вийшло, що до університету я навчалася у Малій академії наук і писала роботу з викладачем із медичного інституту, а саме з Капліним Миколою Микитовичем. Був конкурс, ми його виграли. І це був іще один поштовх, чому я пішла в навчатися до нашого медичного інституту.

І ось на останніх курсах я вирішила, що інфекціоніст – це не моє. А з акушерством та гінекологією прямо склалася любов з першого погляду. Я почала ходити на чергування в пологові будинки на Басах і на Троїцькій. І коли закінчувала медичний інститут, вже вирішила, що стану саме лікарем акушером‑гінекологом. А далі я продовжувала навчання не в Сумах.

А де саме продовжили навчання?

У медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, в Києві. Я хотіла бути не лише лікарем акушером-гінекологом, а й репродуктологом. Зараз я займаюсь екстракорпоральним заплідненням, плануванням вагітності у тих пар, у яких це не виходить. У Сумах, на жаль, цієї спеціальності на той час не було, тому своє навчання я продовжила в Києві.

Як вважаєте, теоретичної та практичної бази, яку Ви отримали в СумДУ, було достатньо, щоб продовжити навчання вже в іншому закладі?

З головою просто. Мені було легко: я мала доступ до практичних навичок, і я вже знала багато того, чого не знали інші.

Наш проект називається «Згадай себе в аудиторії», тому хотілося б запитати, яка саме аудиторія Вам найбільше подобалася?

Ну, це анатомка – сто відсотків. У цьому приміщенні пройшло майже два роки нашого навчання. Це дуже цікаве місце. Ми там в лекційному залі навіть «Мафію» колись проводили. А поруч розміщується патанотомічний музей, в якому наші студенти разом з викладачами робили препарати, які до сих пір там зберігаються.

Чи жалкували коли-небудь, що вступили на медичний?

Жодного разу. Звичайно, були важкі моменти на другому-третьому курсах, перед сесіями. У мене був друг Владислав Береза, з педагогічного університету, так ось він мені колись розповів, що дуже хотів вступити до медичного інституту. Казав: «Ти повинна бути тут і за себе, і за мене. Ти ніколи не повинна здаватися!». Я завжди згадувала ці слова, коли мені було важко. А взагалі в мене була дуже велика підтримка, як з боку сім’ї та друзів, так і деканату. І я просто не могла зупинитися. Я мала шалене студентське життя – навчалася, мала друзів і веселе, класне дозвілля. Університет давав такі можливості – це найголовніше. Бо не у всіх була можливість їздити на КВН, брати участь у міжнародних конференціях, подорожувати по всій Україні. А у нас це було.

Розкажіть, будь ласка, більше про Студентську республіку? Ви казали, що Вас фактично заманили вступити до університету. А чи продовжилася ваша співпраця надалі?

Так, і надовго. Студентська республіка – крута команда однодумців із різних університетів. Студентське життя якось промайнуло в одну секунду – так багато всього було. Ми зустрічались, обговорювали щось, сперечались. Ми доносили кожен свою думку. В кожного було своє задання. Хтось займається цією частиною, хтось іншою. І це подарувало величезний досвід в плані організаційної діяльності, яку я надалі почала практикувати тут, у медичному інституті.

Ви розповідали про організацію наукових конференцій. Розкажіть про це, будь ласка.

Була олімпіада та Всеукраїнська конференція. У Тернополі я свого часу познайомилася зі студентами-медиками, які вже побували на одній конференції. Вони приїхали до нас, і ми їм змогли показати місто так, що вони просто закохалися в нього. Багато хто навіть залишився тут ще на кілька днів. Тобто не лише до медичного всіх закликали, а й до нашого улюбленого міста. Бо показати було що.

І, наостанок, хотілося б почути Ваші побажання університету в рік ювілею та, можливо, якісь поради або настанови студентам-початківцям.

З настанов. Студентські роки дуже швидко проходять. І я хочу побажати студентам, щоб вони насолоджувалися кожною секундою свого студентського життя, не забували про друзів, відпочинок та навчання. Щоб вони змогли себе реалізувати, щоб часу вистачало на все. Цінуйте кожну хвилину!

Університету – процвітання та розвитку. Нехай про СумДУ знають за межами України. Щоб студенти могли прославляти свій університет. Знаєте, що класно? Що всі ми, хто навчався в університеті, повертаємося до своєї альма-матер. Ми працюємо, пишемо дисертації на базі університету, дехто навіть пробує себе у ролі викладача. І це означає, що нам було комфортно тут не лише в студентські роки, але й у дорослому житті. Нехай так і залишається!

Спілкувався студент групи ЖТ-11 Захар Ювко

Фотосвітлини з особистого архіву Оксани Сорокіної

 

Сумський державний університет,
вул. Харківська, 116,
м. Суми, Україна, 40007

Контакти для екстреного зв'язку
Інша контактна інформація
Доступ до публічної інформації

Сумський державний університет
вул. Харківська, 116,
Корпус Г, кімната 312
Тел. : +38 0542 687835
e-mail: [email protected]

Сумський державний університет
вул. Харківська, 116,
Корпус Ц, кімната 307
Тел.: +38 0542 687899
e-mail: [email protected]