укр 
eng 
Олена Донцова – випускниця факультету ЕлІТ, наразі працює в компанії Google, в США. Свої перші мандрівки до Америки дівчина здійснила ще під час навчання. За результатами стажування отримала запрошення на роботу і вирішила залишитися. Згадуючи про своє студентство, Олена з впевненістю зазначає: рада, що отримала диплом саме в СумДУ.
Цього року СумДУ відзначає 75-річчя. А в якому році Ви вступили до університету і в якому закінчили?
Я вступила до СумДУ в 2014 році, закінчила навчання в 2020-му. Магістерську роботу захищала вже онлайн під час ковіду.
Чому обрали саме таку спеціальність?
Коли ти ще тільки випускник школи, не завжди розумієш, яке твоє призначення, і можеш помилитися в своєму виборі. Першим факультетом СумДУ, на який я вступила, був ІФСК, де я вивчала філологію. Але через півтора року навчання зрозуміла, що обрана спеціальність – не моє. Я маю більш технічний склад розуму, тож вирішила піти на ЕлІТ.
Чим Ви зараз займаєтесь, де працюєте?
Я навчалася на кафедрі комп’ютерних наук і зараз працюю Software Engineer в компанії Google, у одній з команд, що працюють над навігацією у Google Maps. Ми відповідаємо за візуалізацію та функціональність маршруту, та за те, щоб ви не пропустили жодного повороту. У нас велика команда і з усіма приємно працювати, бо до цього я мала можливість бути частиною Google Cloud, і мені там подобалося менше – мої колеги були в інших містах, і сам продукт мені був не дуже цікавий. У новій команді мене приваблювало те, що я можу робити внесок у застосунок, яким я та мої близькі користуються майже кожного дня.
До того як я почала працювати в Google, ще за університетських років, кілька разів їздила на стажування. А такі стажування передбачають можливість отримати пропозицію про постійну роботу. Якраз під час пандемії я скористалася можливостями, які надавав університет, і вже трохи згодом, на початку 2021 року, переїхала до США, оскільки отримала постійне місце роботи.
Які спогади найперше приходять на згадку про навчання в університеті?
Найбільша частина емоцій та різноманітних активностей припала саме на навчання на ЕлІТі. Спочатку, звичайно, було трохи важко адаптуватися, тому що я перейшла в уже сформовану групу, і відчувала деякий дискомфорт. Але з часом повністю влилась.
Особливо запам’ятався мені викладацький склад факультету – багато викладачів-практиків, які мають професійну діяльність окрім викладання, і дуже люблять те, чим займаються. Коли викладач із запалом розповідає про свою роботу, це дуже надихає студентів, оскільки вони бачать, як можна використати свої знання на практиці.
Скажіть, будь ласка, чи не страшно було змінювати спеціальність? Як ваші батьки поставилися до такого рішення?
Загалом, у мене не було такого, щоб хтось нав’язував думку, куди вступати краще. Коротко: мати у мене філолог, а батько – інженер. Ми порадилися і вирішили, що я вступатиму на філологію. Як мені тоді здавалося, це гарний старт для того, щоб подорожувати. Тим більше я вступала на філологію разом зі своєю подругою, тому було простіше адаптуватися до навчання в університеті.
Коли я сказала, що хочу перейти на іншу спеціальність, батько дуже підтримав мене, не дивлячись на те, що я навчалася на бюджеті й мала перейти на контракт. Він заспокоїв мене і сказав робити те, що вважаю за потрібне. Дуже вдячна йому за це!
Чи були у Вас улюблені викладачі?
Так, на обох факультетах. На ІФСК німецьку мову в нас викладала Єгорова Олеся Іванівна. Всі старанно готувалися до кожної пари та намагалися проявити себе, адже працювати на її парах було дійсно цікаво. На ЕлІТі є троє викладачів, яких хотілося б окремо відзначити: Кузіков Борис Олегович – викладає бази даних, Великодний Дмитро Володимирович – мережеві технології, і Петров Сергій Олександрович – програмування. Вони справді вміють зацікавити студентів у навчальному процесі та мають не просто якийсь книжковий текст, а практичні приклади. Я рада, що саме вони мене навчали свого часу.
Який предмет був Вашим улюбленим в університеті?
Все досить просто – програмування. Думаю, це ключовий предмет для будь-кого, хто хоче працювати програмістом. До того ж, цей предмет гарно викладався. Цікавий факт, що на співбесіді у великих зарубіжних компаніях завжди питають про вміння вирішувати алгоритмічні задачі. Тобі дають завдання, яке не пов’язане з конкретною технологією, а більше спрямоване на вміння користуватися логікою. І ось тут на допомогу приходять навички, отримані на заняттях із програмування.
Чи брали Ви участь у якихось наукових заходах в університеті?
Саме в наукових заходах я участі не брала, але я була учасницею олімпіад, які організовували IT-компанії, що співпрацюють з нашим факультетом. Це була така яскрава міні-подія у вихідні, коли збиралося багато людей з ЕлІТу та сусідніх факультетів, і ми вирішували якісь задачі. Вважаю, це дуже добре, що університет співпрацює з такими компаніями, оскільки окрім організації певних курсів, подій, вони також забезпечують університет технікою, а це дуже важливо, особливо для факультету, де вчать програмуванню.
Чи були Ви слухняною студенткою, чи прогулювали пари?
Не пригадую такого. Можливо інколи, але таких випадків було дуже мало. Я не з тих, хто прогулюватиме заняття через те, що предмет веде суворий викладач абощо.
Розкажіть про Ваші поїздки за кордон під час навчання в університеті.
Багато моїх знайомих свого часу брали участь у програмах Camp USA та Work&Travel. Після першого курсу я їздила до Америки саме як учасник програми Camp USA. Це був дитячий табір, де студенти з України здебільшого працювали на кухні, або виконували обов’язки прибиральників. Я працювала на кухні, роботи було дуже багато – ми готували їжу на 400 людей кожного дня і, варто сказати, що це була гарна мотивація для того, щоб продовжувати навчання. Фізична робота була складна, але це був також гарний спосіб поїхати в Америку, подивитися, як там живуть люди. Якою б тяжкою не була праця, все одно ти отримуєш новий досвід, емоції, пригоди. Загалом, мені сподобалося.
І вже наступного разу я їхала в США, бо мені було цікаво пожити тут деякий час, подивитися, як можна розвиватися та будувати своє життя. Не знаю, чи буду я жити в цій країні все життя, можливо, колись я повернусь в Україну або поїду до іншої країни, але наразі вважаю, що перебування тут – це доволі цікавий і корисний досвід.
Який Ваш найяскравіший спогад зі студентського життя? Чи часто згадуєте ці роки?
Взагалі, я дуже сумую за домом і за університетом у тому числі. Іноді бачиш фото, і згадуєш ті часи, наше безтурботне життя. Найяскравіші спогади – це, мабуть, випускний на четвертому курсі та олімпіади – спілкування з різними людьми, це було цікаво.
Диплом СумДУ допомагає Вам у здобутті професійних успіхів?
Насправді, головне щоб взагалі був диплом за тією спеціальністю, за якою ви плануєте працювати. Допомогло мені й те, що я маю диплом магістра – в США це дуже цінується. Навчання в США коштує дорого, тому не так багато людей можуть собі дозволити навчання в магістратурі. Тому всі шалено дивувалися, коли бачили цей показник більшої освіченості. Я дуже рада, що свого часу диплом я отримала саме в СумДУ.
Ваші побажання університету в рік ювілею та поради нинішнім студентам СумДУ.
Студентам, які вже зрозуміли, чим вони хочуть займатися, хочу порадити прислухатися до викладачів, вчитися, а також отримувати додаткову інформацію за вашим фахом, використовувати різні ресурси. Також варто зберігати співпрацю студента та викладача, щоб студентам було цікаво навчатися, цікаво ходити на пари, а викладачам – цікаво працювати зі студентами.
Університету ж бажаю й надалі розвиватися. Я дуже пишаюся тим, що бачу СумДУ на високих позиціях у рейтингах. Окрім цього, я дуже хочу, щоб скоріше закінчилася війна, і студенти змогли жити повним студентським життям!
Спілкувався студент групи ЖТ-12 Кирило Бодарєв
Фотосвітлини – з особистого архіву Олени Донцової
