укр 
eng 
Анастасія Котляр – сценаристка, акторка, поетеса, психологиня та журналістка, а разом із тим – випускниця факультету ІФСК Сумського державного університету. Анастасія розпочала свій професійний шлях ще під час навчання: працювала ведучою «Новин спорту» на ТРК «Відікон». У 2014-му, вже з дипломом журналіста, отримала посаду випускової редакторки на тому ж телеканалі. Після переїзду до Києва займалася написанням сценаріїв для телепрограм на телеканалі «СТБ». Наразі знайшла себе у психології та акторстві – знімається в рекламних роликах, серіалах, а також навчає юні таланти бути акторами.
Наша зустріч присвячена 75-й річниці створення університету. Розпочнімо одразу з головного питання: чому свого часу Ви обрали СумДУ? Чим Вас зацікавив наш виш? У якому році це було?
Оскільки в дитинстві я дуже любила писати вірші, для мене був вибір між психологією і журналістикою. Ці сфери мене завжди цікавили, я не знаю чому. Не хотіла обирати якісь складні, математичні спеціальності, хоча навчалася в фізико-математичному класі. СумДУ знаходиться неподалік від мого дому, я знаю тут все. Це місце з дитинства мені було як рідне, тому я сюди і вступила. Це було в 2007 році.
Ви вступили до СумДУ за власної ініціативи, чи на цей крок підштовхнули батьки, друзі?
Це все ж таки була моя ініціатива. Друзі – точно ні, бо вони були в мене всі фізико-математичного спрямування і обирали напрямки, які здавалися мені більш нудними. Для мене вступ до університету на журналістику був за якимось внутрішнім покликом. Батьки, звісно, підтримували. Мама завжди хотіла стати журналістом, але я б не сказала, що вона якось сильно впливала на мій вибір.
Чи сумуєте Ви за своїми студентськими роками? Який спогад закарбувався у пам’яті найсильніше?
Звісно, дуже сумую. Згадую, як на другому курсі ми іноді прогулювали пари, і я досі пам'ятаю смак смаженого пиріжка з картоплею і каву «3 в 1», що продавалися на першому поверсі. Ми сиділи на лавочках біля корпусу і їли то все. Це найкраще, що можна відчути. Але ж я вчилась на бюджеті, тож баланс зберігався, й систематичних прогулювань не траплялось (сміється – ред.).
Чи були у Вас улюблені викладачі? Чи, можливо, згадуєте когось із персоналу університету?
З улюблених, звичайно, був Василь Васильович Чубур. Також Садівничий Володимир Олексійович. Він був просто зірка. Коли він про щось на парах жартував або розповідав – це була істерика. Ми всі валялись на підлозі від сміху і просто благали Бога, щоб він не переходив знову до програми, а продовжував розповідь. Ще я дуже любила Євграфову Аллу Олександрівну. Вона вже не працює, але вона мені подобалася через те, що дуже класно втрамбовувала в голову українську граматику, лексику, орфографію. Вона вселяла жах в усю нашу кафедру, але разом із тим я досі пам'ятаю, як правильно й грамотно говорити, вмію добре писати. Це все саме завдяки їй. До того ж, у неї був дуже цікавий образ – я пам’ятаю її шарфики і туфельки. Їй було немало років вже тоді, але вона просто могла на одинадцятий поверх пішки піднятися. Ну, це був наш ідол, можна сказати.
Яка з навчальних дисциплін подобалась Вам найбільше? І що найважче давалось у вивченні?
Улюблена дисципліна – теорія масової комунікації. Вона ж і найважче давалась, бо дуже складна, але саме завдяки цій дисципліні та Чубуру Василю Васильовичу я навчилася інформаційній гігієні ще до повномасштабного вторгнення. Цей предмет навчив сприймати інформацію як інструмент та дивитися глибше, кому ця інформація вигідна, до чого вона спонукає, що пропагує, як її сприймати, щоб не втрачати здоровий глузд. Це найперше, чого мають навчати медійників, я вважаю. Також я англійську дуже любила. Це не дуже дотичне до журналістики, тим не менш, на медіаринку також потрібні міжнародні журналісти.
Яка аудиторія університету Вам подобалась найбільше?
Аудиторії на 11-му поверсі, а ще – редакція «Резонансу». Я дуже любила сидіти в редакції, коли Василь Васильович давав щось редагувати або писати для «Резонансу». Там було супер казково, з’являлося відчуття, що ти вже з першого курсу співпрацюєш із викладачами – це піднімало твій статус, принаймні у власній уяві.
Відомо, що у навчанні зі студентами завжди трапляються кумедні історії. Чи була така курйозна ситуація у Вас?
Тележурналістику нам викладали на «Відіконі». І от сидимо ми на початку другого курсу в редакції, як горобці на дротах, по два на стільці, хтось стоїть, хтось ледь не на підлозі сидить… слухаємо редактора Лесю Мусіяченко, все нам нове та дивне… І тут залітає продюсер Олександр Данильченко, окидає оком групу, і раптом тицяє пальцем на мене і мою одногрупницю Олю Огієнко: «Ти і ти (пауза). Будете вести спортивні новини. Пішли в студію». Ми переглянулися з нею – інфаркт. Таким був перший кастинг у моєму житті. З тих пір я почала вести новини. Далі стала журналістом, спецкором, а через півтора роки – редактором із авторськими програмами.
Чи мали в студентські роки якесь окреме захоплення? Скажімо, ваше дозвілля. Як проводили свій вільний час?
Я відвідувала секцію тхеквондо. У мене є перше місце на змаганнях. Це зараховувалося в університеті замість фізкультури. Ну ще із захоплень – вірші. Я писала їх і ходила до літературної студії «Орфей», друкувалась в альманахах і трішки в газетах. Оце було основним. А ще – активно писала для «Резонансу».
Яку пораду можете дати студентам?
Не нехтуйте академічною освітою, тим, що у вас намагаються закласти. Не нехтуйте тим об'ємом знань, яким із вами діляться, фаховими і загальноосвітніми дисциплінами, бо це – про ваш розвиток і світогляд.
І, наостанок, щоб Ви побажали університету у рік ювілею?
Хочеться побажати, щоб університет залишався академічним, трішки суворим і водночас лояльним, щоб його студенти могли відступати від правил і мати правила. Мені здається, що СумДУ дуже у цьому сенсі класний, бо на його базі ти можеш гарно навчатися, але при цьому – проявити себе в позанавчальній діяльності: грати в КВН, показати свій талант на «Золотому Інтегралі», це дозволяє бути самим собою. Тобто університет не замикає тебе у якісь лещата, в якісь рамки – він гуманний до особистості, і я хочу, щоб він таким був і надалі.
Спілкувалися студентки групи ЖТ-11 Таїсія Котляр та групи ЖТ-12 Анастасія Сабчук
