Чотири десятиліття відділяють нас від квітневої ночі 1986-го – трагічної події, що змінила хід історії та стала найважчим іспитом для світової медицини. Як радіаційний вплив відгукується у здоров’ї українців сьогодні, чи залишається чорнобильська тематика пріоритетною для сучасної медицини – про це говоримо з викладачкою кафедри онкології та радіології Навчально-наукового медичного інституту Сумського державного університету Русланою ЛАХТАРІНОЮ.

— Пані Руслано, минуло чотири десятиліття. Як наслідки аварії на ЧАЕС проявляються у здоров’ї людей сьогодні? Чи справді існують «відкладені» хвороби та чи бачимо ми генетичні зміни у поколіннях?

— Через 40 років ми дійсно маємо справу з так званими віддаленими або «відкладеними» ефектами радіаційного впливу. З точки зору наукових досліджень, є доведеним підвищення ризику онкологічних захворювань. І це злоякісні пухлини. Насамперед, рак щитоподібної залози, лейкемія.

Окрім онкологічних патологій, спостерігаються частіші випадки серцево-судинних патологій та катаракти. Окремий пласт – психоемоційні розлади. Вони спричинені як безпосереднім впливом радіації, так і хронічним «постчорнобильським» стресом, у якому люди живуть десятиліттями.

Щодо генетичних змін – це питання і досі залишається дискусійним. На сьогодні масштабні дослідження не виявили переконливого зростання спадкових мутацій у дітей, чиї батьки зазнали опромінення у 1986 році. Хоча на клітинному рівні радіація дійсно може викликати мутації. Це пов’язано з її біологічною дією, але їх масова передача наступним поколінням науково не підтверджена. І це один з найбільш важливих і позитивних висновків сучасної науки.

— Чи залишається чорнобильська тематика пріоритетною для сучасної медицини, чи вона вже стала частиною історії?

— Попри те, що з моменту аварії минуло багато років, Чорнобильська катастрофа і досі є важливою для медичної науки. Однак з часом  вона трансформувалася. Якщо раніше основна увага приділялася вивченню гострих станів радіації, то сьогодні фокус зміщено на довгострокові наслідки, молекулярні механізми пошкодження ДНК, епігенетичні зміни та індивідуальну радіочутливість.

Варто сказати, що дані, отримані за ці роки, активно використовуються в сучасній онкології, радіобіології, епідеміології та навіть при розробці нових методів променевої терапії. Тому говорити, що ця тема повністю вивчена, не можливо. Вона залишається джерелом нових знань, особливо в контексті персоналізованої медицини та оцінки ризиків малих доз опромінення.

— Який головний урок отримала світова медицина? І наскільки українська система охорони здоров’я готова до подібних викликів сьогодні, зважаючи на сучасні загрози?

— Головний урок Чорнобиля, на мою думку, – це усвідомлення критичної важливості готовності до радіаційних надзвичайних ситуацій і прозорої комунікації з населенням. У 1986 році система охорони здоров’я не мала чітких протоколів, досвіду та ресурсів для швидкого реагування на катастрофу такого масштабу.

Сьогодні ситуація інша. Розроблено міжнародні протоколи реагування, системи радіаційного моніторингу, алгоритми медичної евакуації та лікування постраждалих. Значно покращено підготовку лікарів, зокрема в галузі радіаційної медицини.

Водночас сучасні виклики, пов’язані з ризиками навколо ядерних об’єктів, показують, що повної готовності не існує. Це постійний процес удосконалення. Українська система охорони здоров’я сьогодні безумовно більш підготовлена, ніж у 1986 році, однак потребує подальшого розвитку, зокрема у сфері швидкого реагування, психологічної допомоги та комунікації з населенням.